Зовсім заплуталася у собі. Я 5 місяців тому познайомилася з хлопцем. Закохалася з першого погляду. Сама до нього підійшла познайомитися (вже зустрічаємося з того дня можна сказати).
На той момент була одружена (1,5 роки шлюбу та 3 роки стосунків), але розуміла, що була не моя людина і зустрівши, здавалося, того самого, познайомилася і заради нього розлучилася з чоловіком.
З того дня протягом трьох місяців все було ідеально (рожеві окуляри, як ні як у всіх). Так, до речі, мені 21 рік і нинішньому хлопцеві також 21 рік. Колишньому чоловікові вже 25 років.
Сьогодні колишній чоловік продовжує писати, що я йому потрібна, не може мене забути. Хоча маю своє життя. Але річ у тому, що з нинішнім хлопцем все начебто добре, але водночас щось не те.
Я сама студентка ще (майже психолог, але складно розібратися, як я зможу комусь допомагати). Справа в тому, що дуже сильно ревную хлопця.
Начебто й привід не дає, але я бачу, як на нього дивляться дівчата, та й він не пропускає жодної жіночої «п’ятої точки» словами: «я просто порівнюю». Та я знаю його попередній досвід стосунків, та й дуже видно цей досвід.
Останнім часом все частіше почуваюся якоюсь непотрібною, хоча він пише, дзвонить, бачимося через день, іноді на тижні і щодня виходить. Коли я хочу зустріч, то у нього не надто виходить, зате я на все завжди готова, всі свої плани скасовую.
Він це бачить, але, як мені здається, не особливо цінує все те, що я хочу і роблю. Він дуже егоїстичний хлопець із вираженими лідерськими якостями.
Я вже знайома з його сім’єю — дуже забезпечені люди, йому ні в чому не відмовляли в дитинстві, оплачують другу вищу освіту. Але відчувається гіперопіка, можливо, теж дає сильний відбиток.
Так ось я останнім часом все більше шукаю якихось каверз у його словах. Не знаю чому, але живу і знаю, що не буду з ним, тому що різні ми багато в чому, але схожі на характер і темперамент.
Він каже, що любить, але дуже не виправдовує іноді його слова та вчинки. Я сама дівчина із бідної родини.
Іноді бувають кризові моменти та всі гроші розписані. Немає можливості багато чого собі дозволити.
Декілька разів випадково сказала йому, що на телефоні гроші закінчилися, на що він сказав, мовляв, ти ж розумієш, що я студент і грошей у мене немає, я ж не твій колишній чоловік, який працював. Хоча я знаю, що гроші має.
Але я сама будую з себе сильну і незалежну жінку, і після цих його слів сказала, щоб він не турбувався, я в нього не візьму жодної копійки. Хоча іноді так хочеться його допомоги, оплати за себе в кафе або та ж квітка, але ні, все сама. Бо сама так себе поставила.
А ще, що найважливіше, мені 21 рік, але я вже готова жити разом, хочу дитину саме від нього, хочу заміж за нього.
Але він категорично проти зараз. Ну, зрозуміло, ще не дозрів. Але ж він навіть жити разом не хоче!
Я цього не розумію. На мою думку, якщо любиш, то не хочеш відпускати нікого і нікуди, аби був поряд. Так от недавно я з ним дуже посварилася і сказала, що йду від нього.
Уся така зла, плакала весь вечір, але він зателефонував і сказав, мовляв, чи заспокоїлася я і все. Помирилися, і наступного дня він мені влаштовує «сюрприз».
Подзвонив, сказав, що все-таки в нього сильна закоханість була, ми надто часто сваримося (хоча насправді, раз на місяць і те, невелика нісенітниця), сказав, що не хоче мене мучити і краще все-таки розлучитися.
Земля пішла з-під ніг. Я кинула слухавку. Не хотіла жити. Добре, що сестра була поряд і не дала нічого зробити.
Я дзвоню йому знову, намагаюся з’ясувати, чому так чому раніше не сказав. Вся у сльозах.
Реву так, що просто лягла на підлогу серед кухні і не могла ворушитися. Наче вирвали щось із мене.
Почала благати його дати шанс, бо не можу без нього. Що готова заради нього на все (ось це моя помилка, ох, хоч зараз, коли пишу, багато усвідомлюю).
І він дав шанс, покликав до себе у місто. Я приїхала, і він сказав, що це все було жартом, тому що я кидаюся словами, що кину його, йду, і він вирішив показати, як це.
Мене це розлютило, але я заспокоїлася і зраділа. Доба з ним була чудова.
Але сьогодні повернулася додому, і на мене знову напало це почуття непотрібності. Говорю з ним на цю тему, він каже, щоб я просто менше сварилася і ревнувала, щоб вчилася довіряти.
Але я якось не можу, коли знаю, що відбувається довкола нього, у студентському гуртожитку. Не знаю, що робити, живу і страждаю, коли його немає поряд і щаслива, коли він зі мною.
Але ще розумію, які вони різні з колишнім чоловіком і мені просто іноді хочеться повернутися, але, на жаль, там почуттів немає.
