Я з чоловіком та маленькою донькою живемо у квартирі бабусі, маминої мами, якої вже давно не стало, спочатку цю двокімнатну мама здавала, а потім, коли я надумала виходити заміж, сказала, що дозволяє нам там жити, але ж без оформлення, сказала мені: «раптом розлучишся, він ще ділитиме, ти в мене одна, тож мене не стане, все тобі залишиться»

Мама образилася і вигнала нас із чоловіком із квартири. Я з чоловіком та маленькою донькою живемо у квартирі бабусі, маминої мами, якої вже давно не стало. Спочатку цю двокімнатну мама здавала, а потім, коли я надумала виходити заміж, сказала, що дозволяє нам там жити. Але ж без оформлення. Сказала мені: «раптом розлучишся, він ще ділитиме. Ти в мене одна, тож мене не стане, все тобі залишиться».

Ми дуже зраділи, що не доведеться платити за орендовану квартиру або брати кредит на квартиру. Подякувавши маму, ми з чоловіком почали жити в бабусиній квартирі. Зробили ремонт, накопичили грошей на час мого майбутнього декрету. Мама живе одна у двокімнатній квартирі. Батько розлучився з нею давно, а за кілька років його не стало. Того літа, коли я виходила заміж, мама купила собі будиночок у селі (40 кілометрів від Києва).

Вона все життя мріяла про дачу. Нам сказала, що тепер їстимемо свіжі овочі-фрукти з городу, а діти підуть, їм буде, де літо проводити. Мама в мене жінка діяльна, хоч і на пенсії, а сил та енергії багато. Взимку вона в місті живе, а влітку в селі. А для нас із чоловіком ця дача стала свого роду відпрацюванням трудової повинності: у п’ятницю ввечері відвези, у суботу вдень допоможи, та ще й неділю прихоплювали.

Чоловікові це не сподобалося. Сказав: «Я не хочу проводити всі літні вихідні у твоєї мами в селі. Мені легше їй дати грошей, щоб по господарству їй чужі люди допомагали». Мама образилася. Сказала, що йому добре вдавати із себе заможного у чужій квартирі. Це було так. Ми жили у її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли. Я на той момент уже була на п’ятому місяці, чекала на появу дитини.

Терпіти і продовжувати, як було, що залишалося. Вагітність проходила у мене дуже складно. А тут ще літо, спека. Я у вихідні одна маюсь у міській квартирі, поки чоловік на дачі моїй мамі допомагає. І не потрібні мені ці горезвісні картопля з цибулею, не коштують вони нервів. Чоловік завжди приїжджає злий, психує. Я теж. Навіть народжувати я поїхала у суботу одна, на швидкій.

Але мене дуже вразила реакція мами: «Народиш, подзвони, а чоловікові твоєму нема чого в місто зриватися. Хіба щоб тебе у вікно побачити, приїде потім, у неділю». Чоловік не витримав, зірвався і кинув недороблену огорожу. Так я, замість привітань із народженням дочки, вислухала від мами лекцію, що вийшла заміж за ледаря.

І далі було так само: як літо, я з дитиною одна. Чоловік допомагає на дачі. А ще варення-соління тоннами везе додому. А ми їх не їмо. Але спробуй, відмовся! Краще й узимку взяти трохи свіжого, ніж консервацію із цукром та оцтом їсти. А цього минулого літа доньці виповнилося 3 роки.

Вирішили ми поїхати до сестри чоловіка на місяць відпустки. Вона живе у селищі біля моря. Свій будинок, кликала давно, та ми не наважувалися, дитина була маленька. Щойно мама дізналася про це, почався скандал. Гадала, що допомагати нікому буде. Я відповіла, щоб вона нічого не садила, це нам не треба. Мама образилася, мовляв, тільки про себе думаєте.

Але останньою краплею стали слова чоловіка: це була Ваша мрія, а не моя. Я не мріяв тут все літо проводити. Тож що, як хочете, а більше на мене не розраховувайте, набридло, життя зовсім немає». “Ах, ось як ти заговорив”, – єхидно посміхнулася мама. «Якщо так, приїдете з моря, з’їжджайте із моєї квартири. Я знову туди квартирантів пущу. Невдячні ви».

Ми поїхали, відпочили, повернулися. Чоловік збирає документи на кредит, на перший внесок ми вже маємо гроші. Тим більше, що я вже на роботу збиралася виходити. Мама приїхала, як ні в чому не бувало. Каже, живіть, мовляв, я так згаряча тоді сказала. А чоловік непохитний. Сказав, що шкодує, що погодився жити в цій квартирі. Мовляв, з самого спочатку було видно, що за людина моя мама.

Мені хоч і прикро, що він так про неї сказав, але розумію, що чоловік має рацію. Мені він не забороняє з нею бачитись, але сам спілкуватися перестав. Розумію, що мама сама винна, але, крім нас, у неї нікого немає. Але й помирити їх не можу. Тим більше, вважаю, що все одно ненадовго, адже мама має дуже складний характер.