— Ви не лізьте, будь ласка, Алло Вікторівно, це наша справа, і ми самі розберемося, якщо вже Ви синові не змогли прищепити почуття відповідальності, — таку відповідь отримала свекруха від невістки.
— А я їй прямо сказала, що таким способом вона тільки занапастить свою сім’ю, сам-на-сам сказала, без свідків. Щоправда, до цього я кілька разів натякала, що непогано б подумати й про чоловіка, про те, що він з роботи, що йому треба елементарно роздягнутися, роззутися, руки помити, поїсти чи що.
Але натяки Лера вислуховувала з виглядом ображеної невинності, продовжуючи стояти на своєму, — розповідає подрузі та сама Алла Вікторівна.
— Ну, Алло, тепер ти просто можеш умити руки. До тебе не прислухалися, і нехай тепер уже в них буде що буде. Буде, найімовірніше, розлучення. Але Лера сама його неухильно обирає, — вважає подруга.
Максим, син Алли Вікторівни, одружився два з половиною роки тому. Усе як у всіх: працювали, збирали, рік тому купили однокімнатну квартиру, звісно ж не без кредиту. У житло вкладені ще й гроші батьків з обох сторін: аби тільки жили, нічого не шкода.
У момент покупки Валерія вже чекала на поповнення. Відкладати, власне, нікуди, невістці Алли Вікторівни 30 років, увесь час заміжнього життя вона щось лікувала «по-жіночому», бо були певні проблеми в цій частині.
Але дитинка з’явилася, обидва закохані були раді, виношувала Лера майбутнього малюка доволі легко, привела його в світ теж без проблем. Вони почалися пізніше і поступово.
— Вони дуже непогано між собою жили, — згадує Алла Вікторівна. — До появи дитини. Завжди все разом робили, щось щебетали удвох навіть на сімейних зборах, а потім — як відрубало.
— Може, вона просто дитину не надто хотіла? Знаєш, як буває, начебто і треба, щоб було «як у всіх», дітей заводять, а самі в глибині душі ще не готові до цього? Тому така реакція в неї пішла? Або малюк у вас сильно неспокійний?
Алла Вікторівна ці припущення відкидає: син з Лерою зустрічався два роки, вона тоді почала обстежуватися, бо в ранній юності перенесла якесь запалення.
Дитину дуже хотіла, переживала, що з цим можуть виникнути складнощі, засмучувалася, що в перші місяці, коли почали «планувати», тест був негативним. Заздрила подружкам, які катали в колясках малюків.
— Коли дізналася, що стане матір’ю, свято влаштували. Я згадую невістку — світилася від щастя, та й син був теж радий і натхненний, — відповідає Алла Вікторівна. — Лера дрібнички придивлялася, відкладала в кошик, боялася до виходу в декрет купувати — прикмета, мовляв, погана.
Мені посилання надсилала: «Дивіться, який костюмчик знайшла, краса ж?» І хлопчик у нас звичайний. Так, плаче, але не більше, ніж усі діти. Я перші місяці намагалася до них частіше заглядати. А перестала саме тому, що побачила, як невістка себе з чоловіком поводить.
Мало не з другого місяця життя онука вечори в Лери з Максимом починаються за одним і тим же сценарієм: Максим відчиняє ключем двері, приходячи з роботи, а йому одразу ж вручають сина.
— Я втомилася, я весь день з ним, ношу на руках, колихаю, вкладаю, годую. Ти теж батько, такий самий як і я, а я маю право на відпочинок?
Максим спочатку ставився з розумінням, а потім теж почав обурюватися: він з роботи прийшов, до пуття роззутися не встиг, він голодний, можна ж дати йому хоча б хвилин сорок? Помити руки, поїсти, та в туалет сходити, врешті-решт.
— Я з роботи, я не обідав сьогодні, дай мені хоча б поїсти, — говорив Максим дружині.
І чув уїдливе:
— А я не втомилася? Моя робота 24/7, а мені теж відпочинок потрібен. А ти запитав би: а я їла? А я, між іншим, годуюча мати! Ти батько чи хто? Чому тебе взагалі не тягне до дитини? Або це ти про мене просто думати не хочеш? Вважаєш, що якщо я в декреті сиджу, то зобов’язана одна з малюком цілий день крутитися?
— І все це з уїдливістю, на нервах, — хитає Алла Вікторівна головою. — Загалом, поведінка, яка явно не сприяє сімейному теплу. Ну, справді, дай мужику віддихатися, зараз вечерю проковтне і візьме сина, а ти відпочинеш, у душ сходиш.
— А що, за цілий день хвилинки вільної немає, щоб поїсти, приготувати щось? Ось, чесно, я в таке не вірю, тим паче, якщо ти кажеш, що хлопчик звичайний, без підвищеної збудливості та проблем зі здоров’ям? — дивується подруга.
— Їжу вона готує. Пельмені, котлети покупні, макарони з ковбасою або сосисками. І в те, що немає часу самій поїсти, — я теж не вірю. Я у відпустці була, чудово бачила, що онук спить, може пів години й просто один лежати, займати себе іграшками.
Ну так, зараз він повзає, око та око потрібні. Але все в межах. Найцікавіше, що я в невістки пів дня сиділа, онук у мене на руках години дві з половиною був, Лера щось на кухні робила, тут я збираюся додому, дитину віддаю, біля дверей зустрічаюся із сином, що повернувся.
І що? Зачиняю за собою двері і чую: «Ти батько чи ні? Я втомилася, між іншим, мені присісти ніколи, мені поїсти ніколи». Що це?
— Це дурість. Або післяродова депресія, або ідіотські принципи, що вона привела в світ дитину і їй усі зобов’язані. Та багато що може це бути, — знизує плечима подруга.
На депресію невістка перевірялася, до речі. А у вихідні в сина Алли Вікторівни взагалі пекло: він гуляє, він грає, годує, купає, стежить.
— А тому що в мене теж мають бути вихідні! А батько зобов’язаний проводити з дитиною стільки ж часу, — вважає невістка.
— Леро, а в нього вихідних бути не повинно? — поцікавилася Алла Вікторівна. — Потрібна тобі допомога? Попроси, скажи. Але не так, ти ж вимагаєш, усе з істерикою, з претензією, так ви тільки до розлучення дійдете.
На це свекруха й отримала сакральне «не лізьте».
— Не лізу, спостерігаю, — посміхається вона. — Коли невістка вдома одна, до онука не ходжу. Тільки син мій усе похмуріший і похмуріший. І видно, що не подобається йому таке сімейне життя.
— Цікаво, а розлучаться, вона кого буде смикати? Чи батькові дитини спихне? Чи половину часу з нього за судом вимагатиме із сином проводити?
На це в Алли Вікторівни немає відповіді, але в розлученні сина вона майже не сумнівається. А ви?
Діти — це радість, але і велика відповідальність, яка вимагає зусиль обох батьків. Чи можна вибудувати щасливу сім’ю, якщо один із партнерів відкрито демонструє, що всі його обов’язки — це виключно турбота іншого?
