Мати робить все, щоб на старість залишитись однією. Мамі 67 років. Вона вже 20 років живе сама, батька не стало. Заміж не вийшла, але останніх п’ять років спілкується з чоловіком свого віку. Він кілька днів може жити в неї, а потім на тижнів два-три їде до себе додому. Каже, що живе із родиною доньки і дуже прив’язаний до онуків, тому й не переїжджає назовсім.
Мені так говорила мама, але мені було байдуже, яке у них спілкування, аби її це влаштовувало. Я живу з дочкою в однокімнатній квартирі після розлучення із чоловіком. Зараз донька збирається заміж і зніматиме квартиру, бо більше жити молодим ніде.
Я запропонувала мамі переїхати до мене, а її квартиру віддати онучці. Вона навідріз відмовилася, каже, що звикла жити сама. Але це звичайний егоїзм з її боку. Виходить так, що я житиму одна в однокімнатній квартирі, мама одна в такій же, а молода сім’я, яка до того ж, уже чекає на дитину, зніматиме житло і платитиме за нього.
Я подзвонила мамі і сказала, що хоче вона того чи ні, але я переїжджаю до неї, тому що я там прописана і за законом половина моєї квартири. Мені, на відміну від неї, не байдужа моя дочка.
І ось уже два місяці ми живемо разом. Мама не розмовляє зі мною, не дзвонить внучці, хоча до цього вони мали чудові стосунки. Мені дуже важко жити у такій атмосфері, але іншого виходу немає. Учора я попередила мати, що якщо вона й надалі так поводитиметься, то я або продам квартиру, або орендуватиму житло, але тоді нехай ні на мене, ні на мою дочку навіть не розраховує.
Це сьогодні вона ще й на роботу ходить і коханця має, а ніхто не знає, як буде завтра. Та й підозрюю, що в нього є дружина, тому він і не переїжджає до неї. Бачу, що вона теж про це здогадується.
Дві сумки стояли посеред прихожої так само впевнено, як чужі правила. Великі, туго набиті, ще…
Вона ще вірила, що світом править добро. Що заміж виходять із любові. Що в білому…
Іноді біда не стукає. Вона заходить у твоє життя в піщаних кросівках і каже, що…
"Ой, та ти з глузду з’їхала, дівчино, якщо зібралася за Тимка Гнатюка заміж." Так сказала…
Сонце пекло так, що марево над полтавськими грядками аж тремтіло, але Віку раптом кинуло в…
Я досі пам’ятаю той день, коли ми вперше переступили поріг нашого нового дому у Черкасах.…