— Півтора року тільки спокійно прожили, – каже Дарина, – а два тижні тому поспіхом переїжджали.
Чоловік тепер із батьком навіть розмовляти не хоче. А я і свекруху бачити не можу.
— А вона в чому винна, якщо в неї чоловік вирішив так вчинити?
— Та в усьому, – роздратовано відповідає Дар’я, – життя своє так побудувала.
Пливла за течією, жила собі на втіху і ні про що не думала. Свекор, звісно, вчинив дуже погано, але, врешті-решт, у чомусь він має рацію.
І у своєму праві. Тільки нам від цього не легше. Вгадай тепер, кому на шию мама чоловіка намагається присісти щосили?
Правильно, нам. Синові єдиному.
Коли свекор їй своє рішення озвучив, вона до нас:
«А давайте знімемо двокімнатну».
Я різко проти. От як завгодно, але жити зі свекрухою, та ще й на оренді?
Не треба мені такого. І платити ж нам за двокімнатну, а це дорожче. Так само можна все життя жити й платити дядькові, на своє не відкладеш.
— І куди вирушила мама чоловіка?
— Вирушила до бабусі, до своєї матері, у село, сидить там тепер. У матері пенсія, навряд чи вона роботу там знайде. Ой, та моя свекруха і шукати її не буде. Знаю я її.
Сидить і чекає: дивись змінить чоловік гнів на милість, назад покличе готувати їжу готувати і пилюку протирати, – злиться Дарина.
Молода жінка заміжня.
Півтора року тому, коли реєстрували шлюб, батько чоловіка сказав, що пустить сина і невістку у свою однокімнатну квартиру.
Не віддасть, а пустить, щоб молоді накопичили гроші на своє житло. Півтора року прожили і свекор попросив сина з дружиною на вихід.
— Так у них вийшло, – пояснює Даша, – у свекра у власності двокімнатна квартира, що залишилася від його батьків, і однокімнатна, яку йому дядько у спадок залишив.
Не знаю вже, що вони говорили і думали про однокімнатну, але переоформляти на мого чоловіка ніхто нічого не став.
А свекруха прийшла на його метри, та ще й працювала востаннє, коли мого чоловіка ще на світі не було. Уявляєш?
Дарині та її чоловікові по 27 років.
Свекри ще теж досить молоді, їм трохи за 50.
Свекруха все життя просиділа в домогосподарках. Щойно настав час виходити на роботу з декрету – понесла заяву про звільнення.
Причина? Дарина вважає, що елементарна лінь. Хоча, звісно, виправдання були: син здоров’ям слабенький.
— Потім було: до школи як він ходитиме? Її мама далеко, іншої бабусі давно немає. Потім інші промови: не бере ніхто без стажу, потім просто ніхто не бере, – каже Даша, – свекор усе життя старався, горбатився на двох роботах.
До останнього часу, окрім роботи, батько чоловіка ще й таксував вечорами і вихідними.
Забезпечував родину. Свекруха тільки борщі варила, вдома прибирала, та серіали дивилася.
А що ще робити, коли син єдиний і той дорослий?
Коли ми одружилися, почалися розмови про онуків, мовляв, і я зможу майже одразу на роботу виходити, а вона сидітиме з малям.
Але ми до вирішення житлового питання дітей заводити не плануємо.
А потім, я і сама хочу зі своєю дитиною в декреті посидіти, не треба за мене вирішувати.
— А що потім у них сталося? З чого свекор збісився?
— А ні з чого, – хитає головою Даша, – видимих причин не було.
А я думаю, що просто втомився мужик. Ось накопичувалося, накопичувалося, та потім і зірвало кришечку.
Одного чудового дня батько чоловіка прийшов увечері й оголосив дружині, що він буквально втомився все життя горбатитися на сім’ю і тягнути на шиї дружину.
— Ти, – сказав, – навіть пенсію собі не заробила. Мене не стане, як жити будеш?
А мене не стане дуже скоро, якщо я й далі продовжуватиму все один тягнути. Загалом так, я звільняюся. З усіх робіт. І таксувати не піду.
У тебе місяць, шукай роботу, а я хочу зітхнути хоч трохи.
Дружина від такої заяви відкрила рота, почала звертатися до совісті чоловіка, мовляв, на що житимемо, намагалася сказати, що вона життя поклала на сім’ю, що (розповідь для сайта Рідне слово) чоловік не знає навіть, що таке тарілку за собою вимити й відрізати собі скибку хліба до вечері.
— Ну і відповів він їй, що хліб відріже, тарілку вимиє, не без рук, а ось на що вона жити буде – її проблеми, – каже Даша, – загалом, передумав він про місяць, коли вона почала його соромити.
І якби мама чоловіка не почала пиляти, то посидів би мужик кілька місяців удома, потім би скучив, дивись, було б усе як раніше.
Їй усього лише треба було хоч якусь роботу собі знайти, нехай на копійки.
Чоловік би побачив, що вона почала ворушитися, відчув би підтримку.
А так – і нам прилетіло. Не йшлося ж про те, щоб нам квартиру звільняти.
— Я, – заявив свекор дружині, – все життя на тебе дивлюся і дивуюся, як зручно ти влаштувалася. Загалом так, нові ввідні: речі свої зібрала і їдь геть.
Ні, в моїй однокімнатній ні з дітьми, ні одна, ти жити не будеш. Я сина попереджу: нехай виїжджає.
Він дорослий, і невістка працює. А я квартиру здам і житиму на ці гроші. Скільки?
А це вже моя турбота. Стаж робочий у мене з 17-ти років.
Сумуватиму – знову знайду роботу, але надриватися більше не буду.
Мені одному вистачить грошей і від оренди моєї однокімнатної. А про тебе в мене турботи немає.
Сумуватиму – знову знайду роботу, але надриватися більше не буду. Мені одному вистачить грошей і від оренди моєї однокімнатної. А про тебе в мене турботи немає.
– Ну свекруха речі зібрала і до нас, – каже Даша, – але нам уже було сказано, що настав час і честь знати, я вже по оголошеннях дзвонила і шукала квартиру.
Свекруха, побачивши, що син не стане просити батька скасувати рішення ні щодо квартири, ні щодо матері, почала наводити доводи на користь того, що винаймати синові з невісткою треба двокімнатну квартиру.
— У вас дитинка скоро буде, а я буду на підхваті. І від побуту звільню.
— Тобто, – сміється Дарини подруга, – у перекладі з мови твоєї свекрухи: гаруйте, заробляйте, а я хочу вести попередній спосіб життя, готуватиму, прибиратиму і серіали дивитимуся у вашій квартирі й на ваші гроші?
— Саме так, – підтверджує Даша, – ну от хто винен у тому, що вона, будучи кілька десятків років одруженою, не заробила стажу, не має власного доходу і не спромоглася хоч куток якийсь, але свій придбати?
Могла б і працювати, і з чоловіком розмовляти, коли ще стосунки в них у глухий кут не зайшли.
Але ні, вона сиділа на дупі рівно, її все влаштовувало.
Дарина відповіла свекрусі, що дитини в орендованій квартирі не буде, двокімнатну квартиру вони з чоловіком не потягнуть ні винаймати, ні купити, навіть і з іпотекою, а того, щоб хтось прибирав і варив борщі – вони з чоловіком не потребують.
— Чоловік намагався сказати, що це ж мама, – згадує Даша, – але й він потім подумав і зрозумів, що мама просто збирається жити так, як усе життя жила.
Можна було б допомогти, дати грошей на оренду на кілька місяців, підкинути трохи до першої зарплати.
Але свекруха навіть шукати роботу не стала, поїхала до мами.
— А свекор? Як він живе?
— Я думаю, що розкошуючи, – знизує плечима Даша, – він ще молодий, жінку цілком може собі знайти.
Чоловік із батьком посварився.
Усе ж таки не робиться так, щоб нам наказали очистити приміщення в стислі строки, обіцянки й домовленості були іншими.
Ну і за матір він теж ображений, хоча… я думаю, що свекор по-своєму правий.
Не знаю, куди і як це все ще вирулить.
Бабуся чоловіка вже літня, коли її не стане, свекруха знову на нашому обрії виникне, але чоловіка я попередила: маму його на буксирі я тягнути не збираюся.
