Зараз знаходжусь у декреті, читаю в мережі новини, стежу за колегами, їхніми проєктами, успіхами, і виникає почуття, що я щось пропускаю, залишаюся непотрібною.
Раніше теж були такі проблеми — у студентські роки заздрила тим, хто бере участь у якихось заходах, поїздках.
Я вважаю, це почуття з дитинства. У другому класі мене не взяли в танець, хореограф грубо сказала, що в мене немає почуття ритму, на заході я сиділа в залі для глядачів, поки майже весь клас танцював.
Це відчуття непотрібності переслідує мене, а декреті воно особливо посилилося. Як боротись? Допоможіть, будь ласка.
Лара, 28 років
— Боже мій, та в нас же своїх троє! Настя важко опустилася на старий диван…
Негаразди в родині Михайлюченків таки довели їх до розлучення. — Йди з хати, Сергію, —…
— Мені її навіть шкода. Живе собі людина, старається, а за спиною таке робиться, —…
— Робота на себе, віддалено — це теж робота, і тут успіх залежить виключно від…
Стук у двері пролунав саме в ту мить, коли Антоніна Михайлівна готувала собі сніданок. Ще…
— Вона мені заявила, що я на комуналці добряче зекономила, та й узагалі — моє…