Зараз знаходжусь у декреті, читаю в мережі новини, стежу за колегами, їхніми проєктами, успіхами, і виникає почуття, що я щось пропускаю, залишаюся непотрібною.
Раніше теж були такі проблеми — у студентські роки заздрила тим, хто бере участь у якихось заходах, поїздках.
Я вважаю, це почуття з дитинства. У другому класі мене не взяли в танець, хореограф грубо сказала, що в мене немає почуття ритму, на заході я сиділа в залі для глядачів, поки майже весь клас танцював.
Це відчуття непотрібності переслідує мене, а декреті воно особливо посилилося. Як боротись? Допоможіть, будь ласка.
Лара, 28 років
— Річ навіть не в принципі, точніше, не тільки в принципі, — каже Наталя, обговорюючи…
"Одну ялинку продав ще зранку. На десять тисяч накупив, вклався, і з чим Новий рік…
— А куди йому було йти? — розводить руками Галина Петрівна. — У нього ж…
Ніна Миколаївна працювала в Міністерстві освіти. Але була вона жінка проста, «веселунка» і дуже «компанійська».…
Усе життя Лідія прожила в передмісті. На роботу до міста добиралася близько години. Начебто й…
— Та скільки можна їй казати, вже говорено-переговорено, — із роздратуванням говорить Анна Олександрівна. —…