Я живу та працюю в невеликому містечку, тут кожен хоче пустити пилюку в очі своїм знайомим, давно помітила, що дівчата в офісі дивляться зверхньо на мою домашню їжу в судочках, вони всі обідають у кафе навпроти, каву я теж беру у маленькому термосі, не хочу переплачувати, заощаджую, щоб доньці купити зайву обновку

Я живу та працюю в невеликому містечку. Достаток в основної частині населення середній, але кожен хоче пустити пилюку в очі своїм знайомим, щоб здаватися багатшим. Ми із чоловіком живемо на зарплати, доходів більше не маємо. Батьки пенсіонери та доросла дочка 19 років. Ледве вистачає на основні витрати, а відпочинок чи ремонт ми навіть не плануємо.

Тим дивніше мені бачити, як мої колеги по роботі, подруги, колишні однокласниці дозволяють собі і на море з’їздити, і меблі нові купити. Все це викладається у соціальну мережу. Я не можу сказати, що не заздрю, є небагато. Я давно помітила, що дівчата в офісі дивляться зверхньо на мою домашню їжу в судочках. Вони всі обідають у кафе навпроти. Каву я теж беру у маленькому термосі, не хочу переплачувати. Заощаджую, щоб доньці купити зайву обновку.

Претензії її мене просто виводять із себе. Вона порівнює себе з подругами, які мають і шуби, і дорогі чоботи. Дочка не хоче слухати, що у нас немає грошей, адже ми ще й її навчання в коледжі оплачуємо. Втомилася від усього цього, постійної бідності та сірих буднів.

Чоловікові зателефонували з роботи і сказали, що його звільнено. Зарплату обіцяли перерахувати, як тільки запрацює їхня фірма. Працював у майстерні з ремонту меблів, тепер, мабуть, людям поки не до цього, багатьом навіть на продукти не вистачає.

Ось тут я і зрозуміла, звідки у моїх колег та знайомих гроші. Спершу мені зателефонувала подруга, попросила зайняти деяку суму, бо треба погасити кредит. Я сказала, що ми не маємо грошей, ще й чоловік буде без роботи. Вона дуже здивувалася, сказала, що завжди думала, що ми відкладаємо, бачачи, як ми скромно живемо.

Виявилося, що вона має кілька кредитів у різних банках і більше не дають, а вимагають погасити, причому терміново. Слідом зателефонували вже з роботи, обидві співробітниці, які завжди модно одягнені і косо дивилися на мої бутерброди і термос, тепер теж просили позичити грошей. Теж, мабуть, вважали, що у мене мішок грошей, якщо я так одягнена і не ходжу по кафешках. Тепер я зрозуміла, звідки вбрання, ремонти, закордонний відпочинок та посиденьки у кафе. Радію, що у нас хоч би боргів немає.