Я дуже страждаю від свого нерішучого характеру. Немає в мене наполегливості. Коли треба постояти за себе, я, звичайно, можу спробувати огризнутися, але якщо йдеться про дружні стосунки, то я завжди намагаюся якомога лояльніше ставитися до людини, щоб не образити її незграбним словом чи вчинком.
Мені давно здавалося, що цією моєю якістю користуються всі, кому не ліньки, але я завжди намагалася знайти виправдання таким людям. Та й чого можна вимагати від людини в наш непростий час, коли кожен бореться за своє місце під сонцем будь-якими доступними для нього способами.
Але від подруги я, наприклад, не чекала такої поведінки. Мені чомусь здавалося, що вона чесна і порядна людина, що я завжди можу покластися на неї, і поводилася з нею відповідним чином.
Але насправді все виявилося не так. З чого все почалося. Ми з Наташею товаришуємо вже майже 3 роки, з першого курсу.
Як познайомилися у перший день занять, так і з того часу вважаємо себе найкращими подругами. Я місцева, а вона приїхала з іншого міста.
Я живу вдома, з батьками, а Наташа винаймає кімнату. Нещодавно вона поскаржилася мені, що в неї немає грошей, щоб оплатити житло. І якщо вона не зробить це найближчим часом, то господиня просто вижене її надвір.
Сумна подруга сказала: «Доведеться кидати навчання і їхати додому». І тут же додала: «Ти казала, що збираєш на новий ноутбук. Може, займеш мені 4 тисячі? І батьки переведуть небагато. Якраз вистачить на оплату!». Я вирішила дати їй ці гроші в борг.
Мій старий ноутбук давно ні на що не схожий. Та й важкий, носити його із собою незручно. Я вже майже назбирала потрібну суму і найближчим часом хотіла купити собі новий, але хіба можна відмовити подрузі? Та ще й у такій ситуації?
До себе пожити я її запросити не зможу, батьки не погодяться з тим, що в будинку буде чужа людина та й мамі Наташа не дуже подобається. Звісно, я допомогла.
Подруга пообіцяла повернути протягом двох тижнів. Пройшло вже майже два місяці, а грошей не було, так і немає. І що мені робити?
Наталя про борг розмову навіть не заводить. За весь цей час я не почула від неї жодного слова про гроші.
Вона жодного разу не спитала, чи не можу я почекати ще трохи, наприклад, чи хоча б сказати, що їй поки що нічим повернути борг. А самій мені ніяково заводити цю розмову.
Та що незручно, я, можна сказати, соромлюся торкатися цієї делікатної теми. І якось боюся поставити її в незручне становище.
Я розумію, що це безглуздо, адже йдеться про мої власні гроші, зрештою, я маю повне право отримати їх назад. Але це так я гадаю.
А коли справа доходить до розмови, у мене просто язик не повертається нагадати їй про те, що винна мені грошей. А сама вона мовчить.
Що мені робити, не розумію. Тема ця нею не торкається, вона сама поводиться так, ніби взагалі забула про борг.
Мало того, коли ми ходимо в буфет перекусити, вона іноді просить додати їй на каву, а то, мовляв, бракує трохи. А ось днями Наталка прийшла на заняття з новим планшетом.
А я так і ходжу зі своїм старим ноутбуком, який будь-якої хвилини може просто відключитися назавжди. Все-таки правильно кажуть: «хочеш втратити подругу — дай їй у борг».
