Мені завжди подобалися владні та авторитетні чоловіки. Розумні, ініціативні, серйозні лідери.
Я зростала без батька, тому, мабуть, і важливо було отримати схвалення авторитетного для мене чоловіка. Мені хотілося, щоб мій чоловік мною пишався.
Дуже дивне бажання, правда ж? Зараз, коли в мене є сім’я, я дуже часто відчуваю потяг, то до начальника (вже колишнього), то до клієнта (працюю юристом).
Ці чоловіки дають мені поштовх і можливість підніматися кар’єрними сходами тому, що цінують мою віддачу поставленим цілям, а насправді мені просто потрібно, щоб вони мене хвалили.
Згодом це все переростає в перехід особистих кордонів з їхнього боку, і я починаю помічати неоднозначні погляди та дотики. Я ціную свою сім’ю, тому для мене табу переступити грань, адже ні до чого доброго ні чоловіка, ні мене, це не приведе.
У мене сім’я, діти, чоловік, історія, спільне минуле та майбутнє, яке не хочеться руйнувати. Мій чоловік добрий, але довірливий.
Ключові питання у сім’ї вирішувати мені, чоловікові часто самому потрібна підтримка та похвала. Він розумний та веселий, тому я за нього й вийшла заміж, але він для мене не авторитетна людина.
