— Ось чого ти домагалася, питаю її, що хотіла? Зіпсувала стосунки з моїм чоловіком, мені нерви вимотала за ці тижні? Навіщо? – скаржиться подрузі Женя.
— Ну так, можна було б ще зрозуміти її стурбованість, якби їй доводилося з місяця в місяць вашу сім’ю, як то кажуть, «тягнути», але цього ж немає. Ви ж завжди самі справлялися, нічого в них не просили!
— Ось саме, жодного разу допомоги не попросили, хоч як би важко не було, – хитає головою Женя, – квартиру купили самі, дитину ростимо самі, до зарплати не перехоплюємо.
Женя заміжня вже 7 років. Цього року жінка вийшла з декретної відпустки, бо навесні їхній із чоловіком синочок, відсвяткувавши 3-й день народження, пішов до дитячого садка. Женя працює майже поруч із будинком, у неї маленька зарплата, але лояльне керівництво: і відпроситися раніше, і на лікарняний із дитиною піти – без проблем, від чого пішла, до того прийде, нікого не підведе, ніхто косо не подивиться.
Півтора року тому сім’я переїхала з орендованої квартири у свою власну. Квартира невелика, євро двокімнатна, вітальня поєднана з кухнею, іпотека є, але платіж не “кінський”. Чоловіком своїм Женя пишається.
— І з дитиною погуляти виходив із місяця, і вночі вставав, і по дому допомагає – все без питань, але ж працює він дуже багато, – говорить про чоловіка молода жінка.
На чоловікові й справді лежить відповідальність за сім’ю. Саме завдяки його заробіткам сім’я змогла зібрати на перший внесок, вижити в декрет і в наш нестабільний час. Щоправда, з купівлею власного житла Женя виграла – брали квартиру в районі, де працює вона, а чоловік програв – добиратися стало суттєво далі.
Перший час чоловік мирився з незручностями, втомлювався, витрачав багато часу на дорогу, але хороша зарплата була жирним плюсом, який переважував мінуси.
— Але останнім часом, – каже Женя, – цих мінусів стало щось дуже вже багато. На роботі у чоловіка начальство змінилося, вимоги стали пред’являти зовсім інші. Натякнули, що йти вчасно за такого окладу – це мало не нахабство.
— У нас почалося змагання, – сумно посміхався чоловік, – хто кого на роботі пересидить. Останню годину всі сидять і один на одного дивляться – хто перший не витримає і комп’ютер вимкне.
— А з урахуванням того, що ще й їхати додому довго, – розводить руками Женя, – узагалі почало виходити, що чоловік приїжджав тоді, коли не тільки дитина, а й я вже спати лягла. А вранці знову о 7-й годині вже треба вийти з дому. Ну що це за життя?
До того ж, невдовзі, незважаючи на «добровільно-примусові» понаднормові, співробітникам суттєво знизили зарплати. Чоловік порадився з Женею, сказав, що має намір іти. Дружина його підтримала. Хоч як важко з роботою, але ходити й відбувати каторгу там, де тебе не цінують і ледь не відверто зневажають – не діло.
Проблема була в тому, що закинути резюме без відриву від роботи можна, а ось відповідати на дзвінки потенційних роботодавців, а тим більше з’їздити на співбесіду – проблема. Відпустка була вже відгуляна, виходило замкнуте коло.
— Пропозицій приїхати на співбесіду багато, – розповідав чоловік, – але навіть не поговориш як слід телефоном, у колег віднедавна стало модно одне за одним стежити і наввипередки бігати з доносами до начальства. Утім, що дивуватися, якщо начальство цю мишачу метушню заохочує…
— Ну і стало зрозуміло, – каже Женя, – що сидячи на роботі, чоловік цю саму роботу не змінить. Поговорили, порахували. Важко, звичайно, але ми можемо собі дозволити, щоб чоловік зробив перерву в роботі хоч на місяць. Я ж вийшла з декрету, мало, але заробляю. До того ж, сама розумієш, без заначки на «чорний день» зараз ніхто зі розсудливих людей не живе. І в нас заначка була.
Чоловік написав заяву за власним бажанням, відпрацював два тижні і сів удома. І треба ж такому статися, мама Жені та її вітчим щось привезли вдень із дачі й вирішили машиною закинути у квартиру молодих. Ключ у них про всяк випадок був, заїхали і застали вдома зятя.
— Слово за слово, чоловік не вважав за потрібне приховувати, що звільнився, – каже Женя, – і понеслася…
— Як так? Звільнитися в нікуди? – жахнулася мама, – Ну хто так робить? Ні, це нікуди не годиться. Ідуть нормальні люди тільки кудись, а так, без чіткого плану… А сім’я? А дружина і дитина? Хто їх годуватиме й утримуватиме? А за квартиру платити як? Та банк у вас за дві секунди відбере все, варто тільки кілька місяців заборгувати. Ні, це зовсім не діло, щоб здоровий молодий мужик удома сидів!
Зять спокійно пояснив тещі, що в нього на найближчі кілька днів призначено купу співбесід у кількох місцях, що він усього лише перший день удома, що жодної можливості зайнятися пошуком нової роботи, не йдучи зі старої, у нього просто не було.
— Як об стіну горох, – вигукує Женя, – мама ще з дороги зателефонувала, мені винесла мозок, що моя сім’я на межі голоду і злиднів, попередила, щоб на них я не розраховувала. Очманіти просто, а я розраховувала! Вони з дачі яблук того дня привезли. І то не тому, що ми просили, а тому, що їх просто дівати нікуди. А взагалі ми від моєї мами нічого ніколи не просимо, не беремо!
Майже щодня протягом двох тижнів був вечірній дзвінок від тещі:
— Ну що? Не влаштувався? Який кошмар! Як ви будете жити? Про що думає твій чоловік? Він чоловік чи як? На ньому обов’язки, зрештою, навіщо дитину заводили, якщо працювати зять не бажає? Треба вже хоч кудись іти, якщо вже зробив таку дурість і звільнився…
— Мамо, відчепися, все буде нормально, – казала донька, а чоловік уже почав тихенько скаженіти від цих дзвінків і розмов.
— І ось, – каже Женя, – чоловік оголосив, що завтра виходить. Місце гарне, у зарплаті навіть виграв, на дорогу в 2 рази менше часу витрачатиме. Щойно розповіла, щойно зраділа і в двері дзвінок – мама приїхала, зайти не встигла, а з порога претензії.
— Ну що, зятю, довго на дивані ноги дерти збираєшся? Два тижні вже здоровий мужик, на якому орати й орати, вдома сидить…
Ні здрастуй, ні як справи. Одразу наїзд. Чоловік Жені не витримав, зірвався, накричав на тещу, вказав на поріг, сказав, що вона йому весь мозок винесла тим, що її взагалі-то не стосується, бо жодної копійки в неї подружжя за весь час шлюбу не взяло. Наприкінці додав, що завтра на роботу виходить.
— Так напевно з випробувальним терміном, – пожартувала теща, – і не факт, що закріпишся на новому місці…
Після цих слів мама дружини була послана за короткою, але ємною адресою. Зателефонувала потім доньці, накричала на неї за те, що її чоловік-дармоїд посмів тещу добірною лайкою послати.
— І що? – цікавиться подруга.
— І нічого, чоловіка з випробувального терміну за 2 тижні на постійне місце перевели, все добре, працює, а стосунки з тещею зіпсовані безнадійно. Мама, звісно, засмучується, каже, що вона просто сильно турбувалася про мене, про нашу сім’ю, але чоловік про неї чути не хоче. Та й мені ця ситуація не була приємною. Але ж до цього вони цілком по-доброму спілкувалися.
— Ну так може ж мама вибачиться перед зятем і все налагодиться?
— Вибачатися? Ха! Та вона не вважає, що неправа. Так і сказала, що залишилася при своїй думці.
— І нехай усе добре закінчилося, – сказала мама, – а могло закінчитися погано. І я тверда у своєму переконанні, що думаючі люди такого б не зробили. Спочатку знайди нову роботу, потім звільняйся. Два тижні здоровий мужик удома сидів – кошмар!
