Олеся з Вадимом готувалися до весілля. Півтора року вони зустрічалися, і Вадим все ж таки зробив їй пропозицію. Олеся, ні хвилини не сумніваючись, відповіла згодою.
Почалася підготовка до свята.
– Свідком у нас Петро буде, друг мій з дитинства, – безапеляційно заявив Вадим і спитав:
– А ти кого покличеш? Тільки покрасивіше когось, Петро гарних дівчат любить.
Олеся не оцінила гумор майбутнього чоловіка і в тон йому відповіла:
– А може, я в свідка Євгена візьму?
Вадим поперхнувся їжею і подивився на Олесю здивовано:
– Зовсім збожеволіла, чи що? Чоловіка у свідка?.
– Зате він мій найкращий друг, ніяких подружок не треба, – з викликом відповіла Олеся.
Особа Євгена була для Вадима немов червона ганчірка для бика.
– Не могла вона собі іншу подружку знайти, жіночої статі. Тягається скрізь із цим Євгеном, і по магазинах вони разом, і на навчання.
Євген та Олеся, справді, часто спілкувалися. Познайомились вона в інституті на першому курсі. Але Олеся ніколи не бачила в Євгені коханого. Він теж завжди говорив Олесі, що вона для нього просто подружка.
Натомість усі знайомі не переставали жартувати, що «Олеся з Євгеном — найкращі подружки. І Вадим, як Олеся познайомила його з Євгеном, відразу хлопця не злюбив.
Євген завжди спілкувався з Вадимом коректно, не виявляючи ворожості. А ось Вадим міг і нахамити, і по-злому пожартувати. Олесі часто доводилося смикати нареченого, який виходив за рамки пристойної поведінки.
Але кохала вона Вадима сильно, тож пробачала йому все. Під час підготовки до весілля Євген завжди був поряд з Олесею. Допомагав вибрати букет нареченої, їздив на примірки до кравчині.
– Ну, а що? Це нареченому не можна весільну сукню заздалегідь бачити, а йому можна, – жартувала вона потім із подругами.
Свідком вона таки покликала Аню, з якою теж дружила з першого курсу. Але допомогти їй з підготовкою Аня не могла, бо доглядала хвору маму. Дівчата годинами розмовляли про все, але супроводжувати Олесю в Ані часу не було.
До весілля залишався всього тиждень, як Вадим заявив Олесі, що знайшов нове кохання і весілля у них не буде. Дівчина намагалася поговорити з нареченим. Адже вже все підготовлено, і запрошення надіслано.
– Як тепер родичам в очі дивитися?, – плакала вона. Але Вадим був непохитним і, побажавши колишній нареченій щастя, просто заблокував її номер телефону.
Весь день Олеся плакала на плечі у Євгена. Ну як він міг? Що мені тепер робити?, – захлиналася вона в риданнях. Євген гладив її по голові, обіймав і втішав.
– Знаєш, у мене є один варіант!, – усміхнувшись, він продовжив…
– Давай я твоїм нареченим стану!, – запропонував він.
Олеся від здивування перестала плакати і подивилася на Євгена.
– Ти?, – недовірливо запитала вона.
– Але ми ж просто друзі?
– Ну то й що? Я твій щирий друг, я ніколи тебе не ображаю. Будеш зі мною, як за кам’яною стіною, – пообіцяв Євген і додав до солідності, – Зате Вадим твій, як дізнається, від ревнощів помре.
– Але як ми в рацсі все влаштуємо? Весілля за п’ять днів всього, – запитала Олеся.
– Не хвилюйся, я все влаштую. Там подруга моєї матері працює, – пообіцяв Євген.
Весілля пройшло ідеально. Все, як мріяла Олеся. Єдиним незручним моментом було те, що гості постійно намагалися назвати Євгена Вадимом.
Той у відповідь добродушно сміявся і тактовно поправляв тих, хто помилявся. Перша шлюбна ніч у молодих не відбулася: Женя не був наполегливим, а Олеся не могла навіть і подумати, що між ними щось буде.
– Нічого, я впораюс”, – думав Євген, обіймаючи сплячу дружину.
Минуло двадцять років. Євген сидів на дачній терасі за сніданком. Він любив рано вийти на свіже повітря і дивитися на ділянку.
В одному кутку зараз пишно цвіли півонії, посаджені Олесею. В іншому на яблуні, яку кілька років тому укорінив тут Євген, вже з’являлися яблука. Здалеку лунали співи птахів і тепле літнє сонечко тільки набирало сили.
Євгену було чути, як потихеньку почали прокидатися всі. Ось Олеся почала у спальні займатися йогою під мелодійну музику. П’ятнадцятирічна донька Віра знову включила пісні свого кумира і підспівувала йому у ванній.
Дев’ятнадцятирічний Костянтин вийшов на терасу і сів поруч із батьком снідати.
– Ти чого такий похмурий? І встав так рано, ти ж раніше одинадцятої на дачі не встаєш?, – запитав сина-студента Євген.
– Та ось, тату, всю ніч не спав. Проблема є одна. Мені дівчина дуже подобається, яка зі мною на одному курсі навчається. Але вона одразу сказала, що ми можемо бути лише друзями. Що мені робити? Невже це правда, що нічого в нас вийти не може?
– Неправда синку, буває й інакше. Я тобі зараз розповім свій секретний метод. Він називається – найкращий друг. Я одного разу в інституті був теж закоханий в одну дівчину…
