Вечір. Сиджу, шию шкіру. Я виготовляю на замовлення вироби зі шкіри, живемо наразі в Київській області. Дружина лягла на диван, дивиться якийсь бойовик. Діти на вулиці десь, підросли і гуляють з однокласниками (старшокласники вони вже у нас). Тихо вдома. Мені побалакати хочеться.
— Слухай, Ксюха, ми, коли познайомилися, яке в тебе враження було? – дружина сміється.
—Сам як думаєш?
— Думаю, гарне, – та вже захлинається сміхом.
— Ага! Ви приїхали в наше селище (Херсонська область) з товаришами, на роботу по будівництву. І заїхав до мене на роботу щось відправляти, я працювала на пошті тоді. А вже на третій день, ти й телефон мій випросив. Запросила у гості, ти коли підійшов до воріт, то побачив черешню біля паркану. Врожайний рік був. Дерево все обліплене. І… поліз на паркан, черешню їсти.
Мама тебе тоді вперше побачила. Довго дивилася, зітхала. Потім мене питала, звідки ти. Я сказала, що з Криму. Вона на мене тоді так подивилася… Я пішла черешню збирати. Ти допомагав із паркану. Але більше кісточками плювався. Вареники зробила, тебе за стіл покликала.
Не забуду твоє обличчя, коли перший вареник в рот запхав і почав жувати. У нас завжди вареники з цілою черешнею, з кісточкою. Думала, ти знаєш! Знала б, що зуб зламаєш – попередила б!
Після місяця знайомства я пішла у відпустку. Ти запропонував мені з тобою по роботі поїхати до сусідньої області, отримати матеріали та арматуру. Я погодилася разом з тобою поїхати. Їхали всю дорогу, ти мені розповідав про Чорне море та Ластівчине гніздо, про походи, життя у наметах. Тож захотілося там побувати!
Дорогою кинутий сад був, яблуні. Яблук нападало, на землі по щиколотку було.
Довго дивився на мене, мовчав.
Приїхали на підстанцію. Біля підстанції був навіс, зарослий виноградом. Ти йдеш, у чоловіків питаєш, чи дозрів виноград. Ті кажуть, що нагорі вже дозрів. Ти драбину попросив. Заліз на неї і давай пхати виноград у себе, навіть сік тік по підборідді. Чоловіки всі з підстанції повиходили, на тебе дивляться, ржуть. А тобі все одно! Я ще такого не бачила! Напевно, і не побачу. Як з голодного краю ти був… Тепер-то, розумію, що й сама б на ту драбину зараз забралася б і виноград з лози поїла! Ти ж з дитинства звик таке їсти.
А! Згадала! Пам’ятаєш перші шашлики на Дніпрі? М’ясо привіз. А дрова мати дала, з аличі. Я не знала, що сируваті дрова були. Весь вечір ти тоді багаття роздмухував. Всі руки та обличчя в сажі. Шашлик згори підгорів, а всередині сирий. Бррр. Що смієшся? Я все пам’ятаю!
Восени старі дерева в саду спиляли, деякі обрізали, з розплідника привіз груші, сливи, черешню, персики. До речі, думала раніше, що персики у нас не ростуть. Посадив дерева. Тоді зрозуміла, що заміж хочу за тебе. І діти раніше щоліта, як до мами їдуть, фрукти їдять із дерев, які ти посадив… А, ти ж ще троянд накупив, кущиків 10. Мати тоді так зраділа. А тоді фотографії завжди присилала, як ще дім був…
— Сумуєш по Криму?
— Сумую. Тільки тут мені краще. Тут будинок, який став рідним. І спеки немає. Мені тут більше подобається. І літо, як літо, і зима справжня, з інеєм та снігом. Може, на старість років, переберемося на південь. Якщо діти поїдуть туди, і ти захочеш…
Заварив чаю із лаванди, не кримська, але все одно запах нереальний, налив у піалу меду херсонського, з пасіки брата дружини. Смачно. Смак Півдня.
Один вечір спогадів, ностальгія.
Вибачте…
Добра вам!
