— Виростив, одягав, взував, виховував, ага, — усміхається Маргарита. — Так душевно все було, що я аж сльозами вмивалася постійно і жити на окрему квартиру пішла одразу, як інститут закінчила.
Молода жінка говорить про свого вітчима, маминого чоловіка, у якого зараз не все благополучно зі здоров’ям, а мама час від часу просить у доньки допомоги.
— Нехай йому допомагає його ідеальна й обожнювана донька від першого шлюбу, — відкрито каже Рита матері. — Мені її бездоганними якостями усе дитинство докоряли. Так, мамо, і ти теж. А якщо ти не докоряла, то просто мовчазно зі своїм чоловіком погоджувалася. Я все чудово пам’ятаю. Якщо мова піде про тебе — допоможу. А йому — вибач.
— Ну добре, віддам я гроші за таксі, але ж ти розумієш, що це з моєї пенсії? Що це я потім черству скоринку гризтиму, — хитає мама головою. — Ти не йому, ти мені допоможи. Що я зроблю, якщо йому не призначають інвалідність? Працювати він не може, пенсії немає…
Проте Маргарита залишається непохитною: якщо хворий — домагайтеся встановлення групи, якщо здоровий — нехай іде працювати.
Якщо йому грошей не вистачає — нехай стягує аліменти зі своєї доньки, крапка. Він їй аліменти платив.
Маргариті 33 роки, мамі 59, рідного батька в Рити не було, мама дала їй життя, будучи незаміжньою. Був хлопець, дізнавшись про цікавий стан, зник.
Спочатку мамі допомагала бабуся, потім її не стало, залишилися удвох.
Жили скромно, але мама працювала й особливих злиднів вони не знали. А потім з’явився в житті мами чоловік.
— Як жінка жінку я її можу зрозуміти, — продовжує Рита. — Мені було 10 років, мама ще відносно молода жінка, хотілося сім’ї, тепла, чоловічого плеча поруч. Але… як матір я її розуміти відмовляюся. Як можна допускати, що твою дитину будуть так принижувати?
Ні, вітчим не бив Риту, не кривдив і не карав. Докоряв. Постійно.
У нього була донька від першого шлюбу, трохи старша за Риту, ось вона була ідеальна, а Рита — так, нечупара, недотепа, непотрібна істота.
— І мама мовчала, він, між іншим, у її квартирі жив, до її квартири доньку свою обожнювану приводив. Як я ці дні ненавиділа. Тому що і в мами з язика не сходило: «Тамарочко, Тамарочко».
Спільних дітей, як зрозуміла Маргарита, мати й вітчим і не думали заводити.
Навіщо, якщо в кожного своя дитина? Але Рита завжди була для чоловіка матері: «Знову твоя криворука донька зламала ручку у ванній!»
— Не так ходила, не ті оцінки отримувала, не так мамі допомагала, не так дихала, не тоді примудрялася захворіти. Пам’ятаю, вони на море зібралися, а я потрапила до лікарні з апендицитом.
Як він бісився, що квитки здавати доводиться й залишатися в місті, відпустка ж накрилася через «твою дочку, яка, мабуть, насіння їла з лушпинням». Вже не знаю, звідки в нього такі дикі уявлення були, — говорить Маргарита.
Коли Рита вступила до інституту, на денну форму, то чоловік матері розчаровано протягнув:
«Ще 5 років її тягнути! Вступала б уже на заочну, працювати б пішла, хоч якась користь».
Зате Тамарі вітчим допомагав і в інституті, і після, коли вона вже й працювати влаштувалася.
Рита підробляла, але кожен день, проведений у батьківській хаті, був катуванням, а не підеш — місце у гуртожитку не давали, тому що місцева. Чому мама її не захищала?
Може звісно, захищала, Рита не в курсі була, але зараз мама каже, що завжди за неї заступалася. Але мама багато чого говорить, наприклад, що у вітчима це усе було від великої прихильності, мовляв, він турбувався за Риту, хотів, щоб вона стала людиною.
Рита й стала. 8 років тому вийшла заміж, 5 років її синові.
Є квартира, в кредит, щоправда, але зате своя. Чоловік успішно працює, вона теж. Щоправда, працює вона віддалено, але вийшла на стабільний і непоганий дохід. У подружжя навіть авто є.
Чоловік воліє добиратися до роботи громадським транспортом, так що авто повністю в розпорядженні Маргарити. Вона возить сина на розвивальні гуртки (у садочок він не ходить), їздить за покупками, іноді може зустріти чоловіка з роботи.
Графік у неї вільний, їй не треба весь день бути онлайн.
Коли сіла, тоді свою роботу й зробила. Зручно. І мамі вона частенько допомагала: щось привезти, кудись доїхати. А чоловікові матері допомагати відмовляється.
Півтора року тому вітчим зламав ногу, перелом недобрий, хворів довго.
Виписали — звільнився, сказав, що працювати не може. Власне, ще на етапі лікарняного ідеальна Тамарочка рідного батька послала далеко й надовго.
— Тату, мені ніколи, у мене сім’я й діти.
А потім, коли батько звільнився і стало зрозуміло, що грошей йому не вистачає, послала ще раз.
Мовляв, він її маму колись кинув, Тамарі платив аліменти не від душі, а тому що суд призначив, ростив і виховував він Риту, а Тома завжди себе чужою у квартирі мачухи почувала, п’ятий кут шукала.
Загалом, ідіть лісом, батечку, вигрібайте самі.
— Хоча живе вона непогано, а батько на неї частку у спільній квартирі з колишньою переписав. Заміжня, машина є. Так, дітей двоє, але школяр один, а другий у садочку, але ними її мати займається, а Тома робить кар’єру, — говорить Рита. — Він колись усім цим хвалився. Ось так, тепер я, нікчема, маю вітчима тягнути, ага.
— Батькові треба до лікаря, ну як із ним автобусом їхати? — телефонує мама. — Відвези, ти ж вільна, сама собі господиня, а в нас немає стільки грошей, щоб на таксі їздити. Рито, совість у тебе є? Він тебе годував і одягав…
Маргарита вважає, що совість у неї є.
Вона матері нещодавно замінила у квартирі колонку, бо стара була вже зовсім поганою. Минулої осені купила куртку зимову, навесні — черевики нові.
І якщо мама захворіє, то вона буде її возити по лікарях і аналізах, буде купувати ліки, бо мати — є мати. А вітчиму не зобов’язана й край.
Не лежить душа.
— Як ти не розумієш, ми на тебе спільні гроші витрачали, а ти! — дорікає мама.
— Він жив у твоїй квартирі, вважай, що то була плата за проживання. Так, мамо, це принципове питання. Заради нього я й пальцем не поворухну, крапка, — говорить Рита.
Хто правий у цій ситуації, як гадаєте?
Родинні образи — це, мабуть, найглибші рани, які не загоюються роками. І тут, як бачимо, дочка виставила рахунок за усе пережите приниження, поставивши власне благополуччя понад формальний обов’язок.
Бо людяність не продається й не купується за чужі гроші.
