Якось я замоталася на навчанні, навчання у мене в Києві і я щодня рано встаю і півтори години на дорогу в один бік витрачаю, і я забула покласти гроші мамі на карту, навіть не забула, а не знала, що в неї не було грошей, або знала, але забула і вона забула, коли я чесно зізналася, що просто забула, вона стала вимовляти: «як я, так завжди тобі гроші кладу, а ти егоїстка, тому про мене не думаєш», відповіла, що можна було просто сказати мені, але мама відрізала: «Ти сама маєш це знати!»

Мені 21 рік, я студентка. Моя проблема полягає в якомусь внутрішньому протиріччі. Я кричу на матір, не збираюся перед нею вибачатися, ображаюся на неї, звинувачую її, але при цьому звинувачую і себе, ненавиджу себе, шкодую маму, сумую за нею, коли ми не спілкуємося, хочу вибачитись, але щось заважає.

Прекрасно розумію, що не можна так поводитися з мамою, але я поводжуся так, ніби навмисно так поводжуся, щоб потім ридати. Так сильно кричати на матір я почала нещодавно, може років у 18.

Навіть не кричу, а кричу як ненормальна. Але це не без причини, а у відповідь на її причіпки, у відповідь на її крик.

Мене завжди ображало, що вона особливо не цікавиться моїм життям, навчанням. І ось такий приклад: вона не цікавиться, на яку тему я пишу диплом, скільки я вже написала, не знає навіть, чи я пишу його, зате, якщо бачить, що я сиджу, наприклад, без діла, починає: «ось, ти диплом не пишеш, сидиш удома цілими днями».

Тобто, як запитати про мої успіхи в написанні, то ні, а як дорікнути, так, будь ласка, і вона ж це говорить, не знаючи, не бачачи, що насправді я його пишу.

Я навіть не знаю, як пояснити, що хочу сказати. Ну, тобто, коли в мене щось добре виходить, вона навіть не поцікавиться, якщо я почну їй сама про це розповідати, вона повз вуха пропустить, але якщо раптом у мене щось не виходить, то таке вона обов’язково помітить і почне дорікати і проявляти нібито інтерес.

Загалом, я хочу сказати, що я кричу на неї, але все це через те, що мені набридли її причіпки. Вона завжди знайде для своїх провин виправдання, але мене вона навіть слухати не стане, якщо я спробую порозумітися.

Якось я замоталася на навчанні, навчання у мене в Києві і я щодня рано встаю і півтори години на дорогу в один бік витрачаю, і я забула покласти гроші мамі на карту, навіть не забула, а не знала, що в неї не було грошей, або знала, але забула і вона забула.

І коли я чесно зізналася, що просто забула, вона стала вимовляти: «як я, так завжди тобі гроші кладу, а ти егоїстка, тому про мене не думаєш». Я відповіла, що можна було просто сказати мені, але мама відрізала: «Ти сама маєш це знати!».

І ось як не почати кричати, адже я їй спокійно все пояснила, вона могла просто сказати «гаразд доню покладеш потім» але ні, вона починає наїжджати через таку дрібницю, а потім дивуватися, що я так з нею розмовляю.

Мама така людина, що нікому не можна оступитися, помилитися, зате якщо оступиться вона, то це нормально. Скільки разів вона забувала, наприклад, роздрукувати у себе на роботі на принтері необхідні мені документи і нічого я все розуміла.

Скільки разів пам’ятаю, якщо її попросити зайти в магазин після роботи по дорозі, то починається: «ось ти що не можеш сама дійти, я не хочу, я втомилася, мені не по дорозі». А якщо я з дороги їду втомлена голодна і вона попросить зайти мене в магазин, а я не зайду, то вона починає: «Тобі ж дорогою, що, важко зайти?».

Якщо вона забуде щось, вона придумає поважну причину «я вже стара, у мене погана пам’ять, я замоталася». А мені нічого забути не можна, але якщо раптом я забуваю і починаю виправдовуватися, що я забула, то вона слухати нічого не хоче.

Загалом, я хочу сказати, що вона нікого не розуміє, вона чіпляється до мене через ті вчинки, які робить сама. І таких прикладів дуже багато, тому коли вона починає знову до мене чіплятися, я не виношу і починаю у відповідь кричати.

Мені 21 рік, вона говорить про якусь повагу, а мені, дорослому дівчиську говорити, що «яйця курку не вчать». Ось навіть зараз я пишу все це і якщо на початку листа я відчувала провину, то зараз згадуючи все це, мене переповнює почуття злості. Усього тут не розповіси, але сподіваюся, ви зрозуміли мене.