У мене багатий досвід щодо відносин. Я побувала і розлучницею, і тією від кого йшли. Багато чого пережила у своєму сімейному житті, а тому й зробила гарний висновок, що не треба затягувати з розлученнями, таємними зустрічами та іншим.
Що собі по шматочку хвіст рубати Розлучила – забирай. Якщо чоловік налаштований піти із сім’ї. Треба міцно забути всі ці старі моралі радянських тіток.
Не звертати уваги на плітки, бути нахабнішим. Ніхто зараз із дружин не біжить на роботу, щоб поскаржитися на свого чоловіка. Світ зараз інший.
Розповім, як у мене вийшло. Наприкінці 90-х, я, ще молодою і красивою дівчиною, закохалася в бізнесмена. Він був одружений, у нього вже була семирічна дочка.
Він мене на 10 років старший. Мене той факт, що він одружений, дуже засмучував, тим більше я чула про його дружину, що вона така серйозна жінка, скрізь у неї знайомства, і якщо дізнається, буде лихо.
Ми з цим чоловіком потай зустрічалися. Я страждала, та й він також.
Кохання було пристрасним. Подружки всі мене відмовляли від зустрічей з ним, казали: «Ти що, збожеволіла? Пошкодувала б його сім’ю, адже дитина там зростає!».
Я все розуміла, що там дочка, але серцю не накажеш. Мій коханий метався від мене до сім’ї, і так цілих два роки.
Не знаю, хто саме, але знайшовся «доброзичливець», який розповів дружині про наші стосунки. Я тоді вчилася, жила у гуртожитку.
Ось вона і приїхала до мене, коли я в кімнаті була одна. Прийшла вся така пані одягнена, дорогими духами пахне.
Подивилася на мене так зневажливо і каже: Ти чого тремтиш? Не бійся, я тобі нічого поганого не вчиню.
А я то й думала, до кого мій чоловік усе бігає? Відчувала, що коханка є.
Виганяла його з дому, а він увесь час повертався, клявся, що в нього немає нікого. Але я все ж таки тебе знайшла.
Можеш забирати мого чоловіка. Віддам сьогодні. Ми з донькою і без нього проживемо, а платити аліменти він обов’язково буде!».
Вже наступного дня мій коханий забрав мене на орендовану квартиру. Його колишня дружина зробила, як і обіцяла.
Мало того, що весь бізнес у нього забрала, то ще й на аліменти подала. А ми розписалися.
І пішов мій чоловік простим робітником на завод. Щоправда, згодом вивчився, зараз уже став великим начальником, у нас квартира, машина.
Але річ не в цьому. Я спочатку його не через гроші покохала.
З’явилося у нас двоє дітей. Чи зраджував він мені? Я не знаю, не ловила.
Але останні три роки в нас зіпсувалися з ним стосунки. Весь час намагався бути поза домом, навіть відпустку вимагав роздільну.
Та й подружній обов’язок уже давно зійшов нанівець. Жили як брат із сестрою.
Потім я дізналася, що в нього давнє кохання, причому з моєю самотньою приятелькою. Добре шифрувалися.
Як би мені не було боляче, я зібрала чоловікові валізи та вигнала. Він пішов, але за два дні повернувся, мовляв, вибач.
Сказав, що все було раніше, але вже розійшовся з нею. А мені навіть з ним в одній кімнаті бути гидко.
Я пішла до розлучниці. Вона вся в риданнях, пробачення у мене просить. Каже: “Як я можу розбити сім’ю, у вас дітки!”. А я говорю: «А всі три роки тобі було байдуже на діток?».
Вона щось белькоче про мораль, про погану карму, про плітки, про те, що все неправильно, не по-людськи. Вона готова відмовитися від кохання заради збереження нашої родини.
Але мені це не потрібне. Поїхала додому, викликала таксі, забрала валізи чоловіка та відвезла до коханки.
Поставила сумки їй у коридорі і говорю: «Забирай назовсім. Я відпускаю!».
У глибині душі я розлучницю навіть розуміла. Адже самій довелося колись бути на її місці.
Щиро кажучи, місяць потім плакала в подушку, але вже себе переборола.
Звичайно, я ще сподіваюся на своє щастя.
Мені лише сорок два роки. Можливо, мій майбутній обранець також буде одружений.
Але я не зроблю жодної моралі. Якщо мені теж доведеться його відвести до себе, я це зроблю. Життя, знаєте, таке ось.
