В одному невеличкому триповерховому будинку жило кілька сімей. Будинок той був старенький, навіть мав статус якоїсь там місцевої історичної пам’ятки. Та, як воно часто буває з тими пам’ятками, потроху він обсипався й старів.
Коли Закрутьки підшукували собі житло, Олені оця обшарпаність одразу не лягла на серце. Але що зробиш — грошей було в обріз, тож квартиру купили саме тут. Чоловік наполіг.
Георгій завжди був для неї і надією, і кам’яною стіною. Вона своїм чоловіком щиро пишалася. Статний, показний чоловік, майстер на заводі, люди його поважали. Він і був справжнім головою сім’ї, за ним завжди залишалося останнє слово. А вдома підростали синок і доня.
Купивши ту квартиру, подружжя аж загорілося ідеєю — зробити свій будинок зразковим. А що?
Було б бажання, гуртом усе можна зробити. Та де там! Зіткнулися вони з глухою стіною сусідського нерозуміння. Далеко не всі поділяли їхній запал. Контингент, прямо скажемо, підібрався ще той.
— Якийсь непотріб, а не люди, — відрізала якось Олена.
Всього шість квартир у під’їзді, а відчуження таке, хоч ножем ріж. Ох, не пощастило їм із сусідами, так не пощастило… Олена тоді вже вважала себе на голову вищою за всіх тутешніх мешканців.
Закрутьки з порога запропонували сусідам скинутися й замінити всі старі труби та комунікації, але люди на це реагували кволо. Дві квартири взагалі здавалися квартирантам, і господарям було до того байдуже. А самотня, хоч і досить жвава старенька, тітка Галя, взагалі видала, що скоро віддасть Богу душу, тому нічого міняти вже не збирається.
Тож труби Закрутьки поміняли тільки у себе.
Лишень одна сім’я Мороз, де підростало троє діток, була більш-менш привітною. Але вони ледве кінці з кінцями зводили, тому вкластися в ремонт могли хіба що копійкою.
А от сусідом Закрутьків по площадці був самотній чоловік невизначеної професії — Олексій. Любив іноді зазирнути в чарку. Його уявлення про порядок у квартирі зовсім не збігалося зі смаками Олени, точніше, вражало повною відсутністю того самого порядку. Ну, але це ж, звісно, його справа.
А от що справді доводило до сказу — так це те, що сусід “димів” прямо в себе в хаті. Той в’їдливий, гіркий запах тютюну просочувався крізь найменші щілини, ліз крізь двері, тягнуло навіть у вікна. Георгій же зроду не палив. А тут таке…
Кажуть же, худий мир кращий за добру сварку. Ніхто при здоровому глузді не хоче конфліктів, бо вони тільки руйнують життя. Олена це розуміла, але по-доброму домовитися ніяк не виходило.
Тоді вона зірвалася: почала скандалити, вимагати, щоб він виходив палити на вулицю.
Олексій мовчки дивився на неї — і далі робив по-своєму.
Олену це просто бісило. Ох, як вона не любила таких людей: неохайних, упертих, які не слухають добрих порад і палець об палець не вдарять, щоб зробити своє життя хоч трохи кращим.
Із сусідом вони перестали вітатися, відгородившись від його дверей, наскільки це взагалі можливо. А на своїй вилизаній кухні Закрутьки вечорами вели нескінченні розмови про те, як сусіди втратили совість, відповідальність, культуру й елементарну людяність.
Закінчивши ремонт у себе, Закрутьки власним коштом поставили нову хвіртку на подвір’ї, підлатали паркан, поклали нову плитку на першому поверсі під’їзду. Роботи був ще непочатий край.
Але за цей час Олена встигла пересваритися геть з усіма сусідами. Її запал ніхто не підтримував, а дехто своїм способом життя ще й перекреслював усе зроблене.
От, приміром, взялася Олена облагороджувати подвір’я. Завезла чорнозему, насадила квітів… А сусідське цуценя взяло й усе те розкопало. Виходить Олена вранці з будинку, а там… замість акуратної клумби — гора землі, пом’ята розсада на асфальті й глибочезна яма.
Вона пів дня те все прибирала, паралельно сварячись із молодятами Куличенками — господарями пса Лорда, який звик гуляти сам по собі.
— Що за дім! Що за люди! — бідкалася Олена.
А Георгій спересердя взагалі пригрозив того собаку отруїти. Звісно, борони Боже, він би того не зробив, просто сказав зопалу.
Ох, як же Олена тоді шкодувала, що вони купили квартиру саме тут, у цьому «безтолковому» будинку.
Але знаєте, агресія — це часто зворотний бік гордині. Що більше Олена й Георгій сварилися з сусідами, то дужче намагалися довести свою вищість у всьому. Обоє вони просто на дух не переносили сусіда по сходовому майданчику — Олексія.
Їм був дикий його спосіб життя — лінивий, безладний. Квартиру він геть запустив, роботи міняв, на вихідних випивав. Час від часу до нього зазирав дорослий син — от і все його особисте життя.
А от Олексій із людьми в будинку, навпаки, ладнав чудово. Та й узагалі всі сусіди нормально спілкувалися між собою, оминаючи тільки Закрутьків.
Поруч із будинком були невеличкі городи. Закрутьки поставили на своїй ділянці теплиці, а згодом, спитавши дозволу в тих, чиї грядки стояли пусткою, прихопили ще два клаптики землі. Працелюбства їм було не позичати. Помідори, огірочки, полуниця, молоді деревця… Вони з головою поринули в городництво.
Час ішов, діти підростали. Ближчими з сусідами Олена та Георгій так і не стали. Жили собі відокремлено, як у фортеці. У їхній трикімнатній квартирі було, як у раю, а от довкола — у під’їзді та на подвір’ї — краси, звісно, бракувало. Сусіди виставляли в спільні коридори якийсь старий крам, будинок потроху сипався.
Олена й Георгій свято вірили, що разюче відрізняються від усіх своєю порядністю. Вони так плекали це своє сімейне “я”, що воно поволі засліпило їм очі й стало диктувати свої правила. Якось навіть до суду дійшло!
Судилися з сусідами, що пускали квартирантів. Там труби протікали, наслідки не усували, з ремонтом тягнули.
Кажуть, що менший привід для сварки, то глибша образа за ним криється. Та нещасна труба, мов скальпель, розітнула нарив, що довго зрів у стінах старого будинку, і вилилося це у страшний скандал. Тоді Георгій ледь не побився з господарем тієї квартири. Та й Олена ладна була кинутися в бійку, стримало лише те, що поруч стояли діти.
Для Георгія головним була тільки його сім’я. І в них справді все було на рівні.
Хороша машина, на якій щоліта їздили на море, стабільний заробіток, достаток у хаті. Не те що “ці”… Вони й далі потайки висміювали сусідське життя.
Минув час, відгуляли вони гарні весілля — і доньці, і синові. І залишилися в домі вдвох — дружні, віддані одне одному, але відгороджені від усього світу глухою стіною непорозумінь…
А потім, як воно часто в житті буває, зовсім несподівано в двері постукала біда.
Якось приходить Олена з роботи, а Георгій сидить на дивані, якось неприродно схилившись набік, і обличчя в нього ніби змарніло, зсунулося. Невже інсульт?
Швидка, обласна лікарня. Ні, не інсульт. Обстеження показало пухлину. А далі, через місяць — операція, довге, виснажливе лікування…
В одну мить життя перевернулося з ніг на голову. Такий діяльний, повний планів Георгій раптом став безпорадною людиною, яка потребує постійної опіки. Він погано чув, недобачав, втратив мову. Ходив дуже невпевнено, голова паморочилася, часом він просто губився в просторі.
А Олена ще працювала. Тепер, коли таке сталося, покинути роботу було неможливо, інакше як витягнути лікування? Та й, правду кажучи, психологічно важко день у день бути поруч із тяжкохворим. Георгій, треба віддати йому належне, старався бути самостійним, тому наймати доглядальницю потреби не було.
Він міг давати собі раду в побуті, але хвороба зламала його зсередини. Навалилася важка хандра. Він цілими днями лежав обличчям до стіни, не їв, нікого не хотів бачити. І саме це розривало Олені серце найбільше.
Найстрашніше — це коли рідна людина втрачає бажання жити… Вона плакала ночами, руки опускалися, і здавалося, що попереду вже нічого немає.
І от якось повертається Олена з магазину й чує зі спальні гучний голос сусіда Олексія. Він сидів біля ліжка Георгія і про щось йому розповідав. Побачивши господиню, Олексій спокійно пояснив:
— На сходах ваш упав. Але ви не хвилюйтеся, не забився. То я його привів, хай полежить. А сам от сів і трохи забалакався, — він винувато підвівся, добре знаючи, що в цій хаті йому ніколи не були раді.
Олена присіла на краєчок ліжка, глянула на чоловіка. Той згаслий погляд, змарніле обличчя… Господи, як же вона його любить, і як же їй бракує того, колишнього Георгія! Вона стурбовано запитала, як він почувається, хотіла поміряти тиск, аж раптом побачила, що чоловік поглядом і ледь помітними жестами просить, аби Олексій залишився.
— Та посидьте ще, поговоріть, раз таке діло, — тихо сказала вона.
З кухні Олена прислухалася, як Олексій травить якусь шоферську байку. І на душі раптом стало дивовижно спокійно.
Георгію зараз так бракувало живого спілкування, а Олексій завжди був поруч — то працює, то вдома. То хай…
Невдовзі вже й сам Георгій став частим гостем у тій прокуреній, занедбаній квартирі сусіда. Вони сідали на тісній кухні, наливали чай, і Олексій розповідав йому про своє життя-буття. Мова до Георгія ще не відновилася, він міг лише слухати. Але Олена бачила: він чекає цих вечорів, мов ковтка свіжого повітря.
Іноді чоловіки виходили надвір, і до них поволі приєднувалися інші сусіди.
Дуже здружилася з Георгієм старенька тітка Галя. Разом вони тихенько прогулювалися навколо кварталу: бабуся спиралася на дві скандинавські палиці, а Георгій — на свій ціпок. Обом ті прогулянки йшли на користь, а Олена тим часом встигала щось попорати на городі.
Часто компанію їм складав той самий сусідський пес Лорд. Тепер він узагалі став для Георгія найкращим другом — на подвір’ї ані на крок від нього не відходив, а той крадькома підгодовував його смачненьким.
Георгій більше не лежав лицем до стінки, не тужив у важкому очікуванні дружини. У нього з’явилися цілі на кожен день. Зранку він виходив до старого Лорда з гостинцями, які ще звечора відкладав, сидів на лавочці з невтомною тіткою Галею, потроху порався по господарству, а ввечері дихав повітрем і чаював з Олексієм.
Олені стало набагато легше дихати. Тепер і вона відтанула душею до сусідів. То занесе Олексієві свіжих пиріжків, щоб вони з Георгієм мали до чаю. То, спитавши дозволу, наведе йому трохи ладу на кухні. І якось непомітно для себе перестала дратуватися через той запах тютюнового диму.
А одного вечора, коли зібралися вони всім двором і зайшла мова про здоров’я Георгія… Коли родина Мороз, самі ледве зводячи кінці з кінцями, запропонували помогти копійкою, а Куличенки пообіцяли відігнати їхню машину в майстерню і полагодити безкоштовно… Коли тітка Галя пообіцяла підібрати якісь цілющі трави… Олена не витримала і розплакалася просто перед усіма.
Пішла кудись та їхня пиха й гординя, а разом із ними розвіялася й безвихідь. З’явилися справжня людська підтримка і надія.
А восени вони вже всі гуртом, усім двором, викорчували старий всохлий бузок і посадили попід парканом молоденькі туї. Будинок поступово оновиться. Подвір’я стане квітучим і гарним. Не одразу, звісно, не помахом чарівної палички. Але обов’язково стане. Помагав, наскільки вистачало сил, і Георгій.
Отак воно буває: іноді треба, щоб життя добряче струснуло, аби зрозуміти, що за старими, обшарпаними дверима можуть ховатися найдобріші серця. А вам траплялися в житті такі люди, які зовсім несподівано ставали ближчими за рідних?
