— Ми нічого до останнього не знали, поки вона розлучатися не почала. Батько мовчав як риба, а сама Юля тільки хвалилася, що ось вони машину хочуть купувати, що житло купили з чоловіком, – розповідає Тамара близькій подрузі.
— І мама була не в курсі?
— І мама ні сном ні духом. Мама, до речі, теж мені постійно нарікала, що я заміж вийшла невдало і таким шляхом ми з чоловіком з орендованого житла виберемося тільки до пенсії.
— Ну припустимо, вона не знала, але тикати навіщо? Яка тут заслуга Юлі, у чому? Це скоріше недоробка твоєї мами. Чисто гіпотетично. Треба було зі свекрухою своєю дружити, а не собачитися. І вже остання справа була за таких обставин порівнювати і звинувачувати зятя. Зрештою, ви в рівному становищі були: у нього – нічого, у тебе – нічого.
— Саме так, – підтверджує Тамара. – Зате тепер у мене в сім’ї батьків цілковитий дурдом, ми платимо кредит за однокімнатну квартиру, а мама з татом уже й про розлучення говорять.
Тамарі 29 років, рік тому вони з чоловіком обзавелися умовно своєю квартирою, якщо не брати до уваги, що за житло ще належить платити банку з відсотками. Зараз подружжя планує завести дитину, Тамара пройшла лікарів, перестала використовувати контрацептиви.
Юля, про яку йдеться, це двоюрідна сестра Тамари, їй 31 рік, мати Юлі – сестра батька. І донедавна Тамарі цією Юлею активно “тикали” в очі: і вчилася вона краще, і заміж вийшла вдаліше, і дітей у Юленьки вже двоє, а ви на орендованому житлові вже 5 років і потомства не передбачається.
Тітка активно хвалилася, мама мовчала, а потім вимовляла доньці, що так, із зятем вона прогадала. У бабусі по батькові було троє дітей: два сини, зокрема й батько Тамари, і дочка, мати Юлії. Старший дядько живе далеко і матеріально забезпечений, його дружина, до речі, зі своєю свекрухою теж не ладнала, та й ладнати не прагнула.
— А тому що моя свекруха була жахливою жінкою, – завжди казала Тамарі мати. – З нею неможливо було ладнати. Особливо, коли її в місто перевезли з селища. Лізла скрізь зі своїми цінними порадами, що донька – світло у віконці, а я – самозванка, яка сина молодшенького вивела з сім’ї.
Бабуся переїхала в місто ближче до доньки, коли Тамарі було років 10. Продала свій будинок, садиба була гарна, та й гроші в бабусі водилися. Купила собі в місті симпатичну однокімнатну і стала жити життям дітей. Але мама Тамари відразу межі розставила, тому Тома з бабусею бачилася рідко.
Старенької не стало, коли Тамарі було 19 років. Як пояснював батько, квартиру мати заповідала доньці, але сестра вирішила все продати і розділити гроші. Нехай нерівномірно, але все ж братам теж від материнської спадщини грошей виділила. Батько тоді справді приніс невелику суму, батьки купили собі машину, тож мама ще й була сестрі вдячна: вчинила справедливо.
А потім моя двоюрідна сестра Юля вийшла заміж і за рік молоді в’їхали у власну двокімнатну квартиру, тітка хвалилася, що зять із забезпеченої сім’ї, сам збирав, плюс її частка від бабчиного спадку, плюс свати дали, от у молодих і є свій куточок.
— Я слухала мимо вух, – каже Тамара. – Неприємно було, так. Юля ж теж поводилася вкрай зарозуміло. Але ми рідко бачилися.
А нещодавно грянув грім: тітка в сльозах прийшла скаржитися матері Тамари на нещасливе сімейне життя Юлі. Чоловік загуляв, йде з сім’ї, двоє діточок залишаються сиротами за живого батька, як жити?
— І мама активно жаліла нещасну Юлю і сварила її чоловіка, – усміхається Тамара. – Ще й юриста зголосилася толкового пошукати. Як же, квартиру тепер ділити треба, треба якось грамотно до цього питання підійти.
— Ой, та найменше мене квартира хвилює, що там ділити, вона наша. Від бабки у спадок дісталася. Мені онуків шкода.
І тут мама Тамари в осад випала: яка спадщина, звідки? У бабки була однокімнатна ж, звідки взялася двокімнатна і що там було взагалі, заповіт? Тітка в засмучених почуттях уже прийняла “на груди” і поступово розповіла все як було. Тож коли батько Тамари повернувся з роботи, історію з бабчиною спадщиною мама вже всю розмотала, а на чоловіка дивилася з під лобу.
Виявилося, що бабуся була старенькою скупою і дуже схильною до накопичення, вона майже перед скожю кончиною викупила в далекої родички виморену двокімнатну квартиру, що дісталася тій теж від далекого родича-збирача й пияки. Грошики у неї водилися, збирала, та й садибу свою продала шикарно просто.
— Заповіла чи що все Юлі? Або її матері?
— Ні, не вгадала, – хитає Тамара головою. – Не було заповіту, бабуся нічого не писала. За законом успадковувати мали троє, дядько, батько й тітка. Тільки дядько одразу сказав, що йому нічого не треба, а батько взяв у тітки якісь смішні гроші, відмовившись від спадщини на користь сестри. Мовляв, вона жінка, дочку піднімає одна, їй треба. І мамі моїй правди не сказав, мама б йому мізки вправила. Ось так, тітка про доньку думала, а про мене тато забув. Та ще й мовчав боягузливо, коли мене з кузиною порівнювали і в приклад мені її ставили.
— Оце так поворот! Я б на місці твоєї мами його б просто “заклювала”, – каже подруга. – У тітки, значить, дочка є, їй треба, а в нього нікого? Він узагалі в розумі, нормально все з когнітивними здібностями?
— Уявляєш, він маму ще винною виставив, мовляв, якби вона з бабусею нормально жила, він би не відмовлявся від спадщини. А оскільки мама бабусю все життя задирала і не визнавала її авторитету, він визнав себе не вправі успадковувати нерухомість. А в мене запитання, а я в чому винна? Я з бабусею не сварилася. Яке він мав право відмовлятися і за мене теж? Так би була двокімнатна навпіл. Та й узагалі, не треба було б однокімнатну продавати, зараз би і я була з житлом. Своїм, а не борговим, – впевнена Тамара.
Батькові вона, звісно, висловила все. І мамі теж. За порівняння, за гноблення зятя. Мама звинувачує батька, вони не розмовляють, живуть у різних кімнатах, мама погрожує розлучитися і поділити квартиру, куплену в шлюбі.
— Батько? Батько взагалі сказав, що в дядька мого теж є діти, син і дочка, але вони істерик узагалі не влаштовують. Звісно, навіщо їм істерики? Їх батько забезпечив, він не бідує і вони в шоколаді. А мій благородний тато випхав мене заміж із голим задом, зате племінниця навіть у розлученні нічого не втрачає. Я впевнена, що і гроші там на чорний день є, – злиться Тамара на батька.
А ви що думаєте? Має право молода жінка обурюватися?
