У мене є подруга, з якою дружимо з дитинства, точніше товаришували. Нині обидві розлучені, у неї доросла дочка, а в мене син. Діти знайомі між собою, тому що весь час ми ходили одне до одного в гості, коли були сім’ї.
Тепер у кожного своє життя, а ми з подругою зустрічаємось у кафе чи гуляємо у парку. У нас ніколи не виникало думки побрати дітей, вони просто друзі, якщо це можна так назвати. І ось через них ми з подругою посварилися.
Вона запросила мене до себе на чай, удома була дочка. Розговорилися, я більше з ввічливості запитала Юлю, як у неї справи, як із роботою. Те, що сказала дочка подруги, мене розлютило, і я не могла стриматися.
Юля сказала, що шкодує, що витратила стільки часу на навчання, а зароблятиме копійки. Вона цього року закінчила педагогічний, але шукати роботу не хоче. На моє запитання, як же жити без роботи та зарплати, вона сказала, що з такою зовнішністю, як у неї, вона знайде собі багатого чоловіка, який утримуватиме не тільки її, а й маму.
Подруга, яка чула нашу розмову, сказала, що дочка займається своєю фігурою та зовнішністю, це краще, ніж бігати у пошуках роботи. Викладає фото в Інстаграм, і вона вже має багато підписників, навіть іноземців. Тож шанси влаштувати своє особисте життя з кожним днем збільшуються.
Я була в шоку від таких слів подруги, мабуть, дочка якось зуміла її переконати в тому, що на них чекає щасливе і багате майбутнє. Я сказала, що багатих чоловіків не так і багато, на що Юля відповіла: «а я і не шукаю олігарха, мені підійде звичайний хлопець, який добре заробляє, а таких зараз чимало серед програмістів чи бізнесменів середнього рівня, головне, що я не працюватиму. і мати хатню робітницю».
Я не втрималася (про що зараз дуже шкодую) і сказала, що не заздрю батькам того хлопця, який візьме її за дружину. Що людина, яка всього досягла сама, заслуговує на кращу дружину, ніж вона. Це їх так образило, особливо подругу, що ми не спілкуємось вже кілька місяців.
Я дзвонила, щоб просити вибачення, але вона не відповідає, видалила мене з друзів у соц. мережах та скрізь заблокувала. Я так сказала, тому що якраз у мене син, який всього досяг сам, і я б не хотіла, щоб якась Юля сіла йому на голову зі своєю мамою.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…