Дмитрик був не таким, як інші хлопці в їхньому третьому класі. На лінійку першого вересня до першого класу його привів лише тато. І бабуся з дідом стояли, витираючи сльози від хвилювання.
Хлопчик залишився без мами, коли йому не було ще й чотирьох років. Швидкоплинна хвороба забрала його маму і не залишила сім’ї шансів на щастя.
Сашко, батько Дімки, навіть не міг зовні висловлювати біль своєї втрати, бо був постійно поруч із сином, намагаючись замінити йому вже й матір. Дімці сказали, що мама поїхала надовго, але обов’язково надсилатиме подарунки й писатиме листи.
Дмитрик дивився вечорами на батька, який читав йому казки, і питав, коли ж прийде лист від мами. І тепер часто батько читав йому «листи», вони разом щовихідних відкривали коробки з іграшками, піжамками, повітряними кулями та новими книжками…
Незабаром подарунків назбиралося так багато, що багато довелося прибрати на антресолі, а потім хлопчик помітив, що посилки стали приходити рідше, а тато все частіше його водить до дитячого театру, в парк атракціонів або просто в гості до улюбленого діда і бабусі.
Розмов про матір у сім’ї намагалися уникати, але коли Діма пішов до школи, то став часто бачити матерів своїх однокласників, і все-таки дізнався від батька, що його мама не повернеться вже ніколи.
У класі Діма сидів за однією партою з Оленкою. Дівчинка була доброю і часто приносила до школи цукерки або пиріжки.
— На, спробуй, мені мама напекла! — подавала вона пиріжок своєму товаришеві. Діма брав пиріг і із задоволенням їв, проте у відповідь йому не було чого запропонувати Оленці, і наступного разу він ввічливо відмовлявся від частування, кажучи, що ситий.
Це помітила їхня вчителька Ольга Іванівна. Діти сиділи якраз за першою партою, перед нею, і вчителька чула всі їхні розмови і спостерігала за їхньою дружбою.
Якось на перерві Ольга Іванівна теж подала Дімці пару домашніх булочок. У цей час Оленка вийшла з класу, а коли повернулася, Діма простягав їй булочку.
— Ось, поїж. Це нас Ольга Іванівна пригощає. Свої у неї. Вона й пекти вміє, — похвалився Діма.
— Ось яка у нас вчителька, — посміхнулася дівчинка, — така добра. Найкраща!
Вона кивнула й Ользі Іванівні, коли та, написавши на дошці завдання, повернулася і сіла за свій вчительський стіл.
Ольга Іванівна підморгнула Оленці та Дімці, і тепер стала їх частенько балувати: то цукерку кожному після уроків у кишеню покладе, то наллє чаю зі свого маленького термоса.
Діти навіть стали затримуватися в класі після закінчення навчання, поглядаючи на свою добру вчительку. А та виймала свій термос і примовляла:
— Сьогодні на травах. Додала м’яту. Спробуйте який запашний мій чай!
Діти сідали перед нею і отримували по кухлику теплого чаю, а до нього пиріжок.
— З капустою? Мої найулюбленіші! — Діма з насолодою їв пиріжки, запиваючи ароматним чаєм, — моя бабуся теж такі пече на свято.
— І моя мама теж вміє, тільки в неї не вистачає часу, щоб пекти щодня, — сказала Оленка.
— У твоєї мами багато роботи й турбот. Сім’я — відповідальна справа, — сказала Ольга Іванівна, — а у мене поки сім’ї немає. І ви — моя сім’я. Ви тільки мій другий випуск будете…
Ольга Іванівна так ласкаво посміхнулася, що у Дімки потепліло на серці. Він любив свою вчительку набагато більше, ніж усі діти, але не тому, що вона пригощала його.
Напевно, тому, що не вистачало хлопчикові саме жіночої участі й таких ось блакитних добрих очей поруч.
Кожен вечір Діма розповідав батькові про те, як пройшов його день. І розповіді про добру вчительку викликали посмішку у Олександра.
Він гладив сина по голові, читав книжку на ніч, лише кілька сторінок, а потім передавав її синові:
— Тепер твоя черга… Давай. Лише кілька сторінок до кінця розповіді.
Діма читав уже добре, швидко, але все одно зітхаючи брав до рук книгу. Він більше любив слухати голос батька: спокійний, рівний, оксамитовий.
Від його читання злипалися очі, і Дімка швидко засинав після того, як тато відкладав книжку на тумбочку, вимикав торшер і виходив навшпиньки з кімнати.
У квартирі одразу ставало тихо, чутно було тільки як цокає будильник і шарудять за вікном останні сніжинки, притискаючись до скла…
Наближалися весняні канікули.
Діма поїхав у гості до бабусі й діда, які жили на іншому кінці міста. Там він гуляв у дворі з хлопцями, яких бачив доволі рідко, тому зустріч із друзями тішила його і нудьгувати не доводилося.
Тато дзвонив синові щовечора і за традицією вислуховував усі новини минулого дня.
— Ну, як там ти? — у відповідь запитав тата Діма, — що нового у тебе вдома?
— Є новина, але її я тобі розповім при зустрічі… — обережно відповів батько.
Діма і забув про це, гуляючи з друзями, але, коли тато приїхав за ним, і вони повернулися додому, хлопчик помітив, що вдома батько зробив за цей час ремонт у великій кімнаті.
— Ого, як чисто і красиво! — зрадів Діма, — це і є твоя новина?
— Це теж. Але не головна… Сядь, Дімо, — здавалося, що тато хвилювався.
Діма сів і уважно подивився на батька, не розуміючи, чому він так хвилюється.
— Розумієш, синку. У нас із тобою дружна сім’я. Але все-таки неповна… — Олександр замовк і подивився на сина.
Дімка кивнув і зрозумів до чого ведеться розмова. Він підняв плечі і став дивитися в підлогу, щоб батько не бачив його очей.
— Дорослим людям потрібно бути в парі. Чоловікові й жінці… — знову насилу вимовив Сашко.
— Ти хочеш одружитися, тату? — прямо запитав Діма, дивлячись на батька.
— Ну, чому ж одразу одружитися? — батько встав і почав ходити по кімнаті, — можна просто дружити. І придивитися. Як ти вважаєш?
Діма встав і повільно пішов до своєї кімнати. Він нічого не хотів слухати. Одна думка, що в їхній квартирі з’явиться чужа жінка, приводила його в жах. Він не хотів ображати батька, але і показувати, що згоден, не міг.
Олександр пішов за сином.
— Я тільки хочу, щоб ти оцінив мій вибір. І все. Вона прийде сьогодні ненадовго, тільки на чай, ми покажемо їй нашу квартиру. Це ненадовго… — говорив Сашко, притискаючи до себе Дімку, — а потім ми з тобою підемо гуляти в парк, і покатаємося на каруселях…
Тут у двері подзвонили.
— Це вона, — оголосив батько, — пішли разом зустрінемо.
— Уже прийшла? — хлопчик благально подивився на батька, але подав руку. Він звик слухати тата.
Вони відчинили двері. Але на порозі стояла вчителька Дімки.
— Ольга Іванівна? — вигукнув Дімка, — але до нас зараз прийдуть у гості…
— Вона і є наша гостя, — батько подав руку Ользі та провів її до квартири.
Очі Дімки тут же засяяли. Він взяв Ольгу Іванівну за другу руку і тут же повів її до своєї кімнати, показуючи свій навчальний куточок, іграшки та книги.
Діма розповідав, які книги він любить найбільше, а які подобаються його батькові. Він не міг не помітити, що і тато, і вчителька були дуже задоволені й обоє посміхалися.
— Не знала навіть, що ти так багато читаєш, Дімо. А іграшки твої в ідеальному порядку складені й розставлені. Молодець, — сказала вчителька.
Олександр не приховував свого гарного настрою. Він пішов ставити чайник, а Ольга Іванівна викладала на блюдо ще теплі пироги.
— З капустою? — запитав Дімка.
— Так, твої улюблені. А ось і булочки з сиром. Класичні. Хочеш, я навчу тебе пекти? Кажуть, що найкращі кухарі — це чоловіки, — запропонувала Ольга Іванівна.
— І все-таки, у тебе краще вони виходять, а ми з сином будемо мити посуд, — Сашко поцілував руку Ольги, і Діма кивнув і розплився в посмішці.
Після чаю хлопчик невимушено запитав:
— А гуляти всі разом підемо? Ти обіцяв каруселі, тату!
Вони гуляли по парку і Діма бачив, як світилися очі у батька. А Сашко спостерігав за сином.
— Раптом він став би тебе до мене ревнувати, — шепнув Олександр Ользі.
— Він розумний і вихований хлопчик, — це не тільки твоя заслуга, а трохи і моя, — посміхнулася Оля.
Увечері, коли Діма дочитав розповідь і відклав книгу, батько запитав його:
— Ну, як тобі Ольга Іванівна? Ти не будеш проти, якщо вона з часом оселиться у нас?
— Не буду. Вона дуже хороша вчителька. Найкраща… — відповів Діма.
— І не тільки вчителька, а людина, жінка, — уточнив Олександр.
— Ви будете одружуватися? — запитав Діма.
— Так, — відповів батько.
Дімка помовчав, а потім махнув рукою і обійняв тата:
— Ну, давайте! Тільки книжки ми з тобою так і будемо разом читати вечорами, гаразд?
— Не гаразд, а обов’язково, — погодився Сашко, — до того ж вчителі за це п’ятірки ставлять. І нам з тобою побути разом і потаємничати теж потрібно.
Влітку, після завершення навчального року, Ольга та Олександр одружилися. Діма слухався Ольгу і допомагав їй по дому, особливо, коли народився через рік братик Іванко.
У класі діти іноді питали Діму про вчительку, а він відповідав:
— Ольга Іванівна в порядку, адже у неї є я і тато!
Діма так і кликав дружину батька на ім’я та по батькові, як одразу звик у школі, але це не виключало їхніх добрих і навіть ніжних стосунків і поваги одне до одного.
До того ж у сім’ї стало ще більше рідні — батьки, а також бабуся і дід Ольги обожнювали не тільки свого рідного онука Іванка, а й його старшого брата Діму.
А Діма розповідав Оленці, своїй подрузі по школі, новини своєї сім’ї першою, і обоє раділи, що найдобріша вчителька їхньої школи тепер його родичка і близька людина.
Ось адже як буває!
Справжня родина — це не лише кровні зв’язки, а й тепло, турбота та любов, які наповнюють дім.
