З Максимом ми разом уже три роки, спочатку ми просто зустрічалися, потім він зняв для мене квартиру, йому було 45 років, і він був одружений, але мене це не бентежило

Для мене, як для жінки, завжди було важливо бути самодостатньою і незалежною. Я виросла з розумінням, що кожен має поважати себе, якщо хоче, щоб його поважали інші. Життя навчило мене бути наполегливою і досягати своїх цілей.

Після закінчення університету в Дніпрі я вирішила переїхати до Львова, щоб розпочати нове життя. Працювала в рекламному агентстві, вела проекти, і незабаром зрозуміла, що хочу присвятити себе організації заходів.

Так я стала менеджером у великому культурному центрі, де проводилися різноманітні корпоративи, концерти і виставки.

Одного разу, під час одного з таких заходів, я познайомилася з Максимом. Він був власником успішної будівельної компанії, яка святкувала свій ювілей у нашому центрі.

Ми швидко знайшли спільну мову, і він запросив мене на вечерю. Так почалася наша історія.

З Максимом ми разом уже три роки. Спочатку ми просто зустрічалися, потім він зняв для мене квартиру. Йому було 45 років, і він був одружений, але мене це не бентежило.

Він завжди казав, що з дружиною вони більше друзі, ніж коханці, і що їхні стосунки давно втратили романтику.

Шість місяців тому він нарешті розлучився і переїхав до мене. Я обставила квартиру з любов’ю, створивши затишне гніздечко.

Єдиною умовою, яку я поставила, було те, що я не збираюся проводити весь час на кухні. Я завжди мріяла харчуватися в ресторанах, а якщо Максим хотів поїсти вдома, завжди можна було замовити доставку.

Останнім часом я помітила, що Максим втратив апетит. У ресторанах він замовляв лише дрібниці і майже не їв. Це мене турбувало, адже раніше він замовляв усе меню. Після однієї такої вечері я вирішила поговорити з ним:

– Максиме, ти сів на дієту? Ти ж знаєш, що я тебе люблю таким, яким ти є!

Він зітхнув і відповів:

– Ні, справа не в дієті. Просто мені набридли всі ці дорогі ресторани. Не можу я це їсти. Я звик до простої домашньої їжі, а тут якісь суші, піца… Я хочу борщу!

– І в чому проблема? Замов у службі доставки – привезуть тобі борщ. Все, що хочеш, привезуть.

– Проблема є. Я не хочу доставки, хочу домашнього борщу! Якось заїжджав до Марії за документами на старий гараж, а в неї так смачно пахло борщем…

Я остовпіла. Марія – це його колишня дружина. Виходить, він досі заходить до неї поїсти?

– Це не зрада. Ми мирно розійшлися, навіть не розлучилися офіційно. Там теж мій дім. Що, мені тепер навіть поїсти зайти не можна?

– Спи тепер з борщем, а не зі мною! – прокричала я йому в обличчя, зачинивши двері до спальні перед його носом.

Вже тиждень ми не розмовляємо. Максим намагається помиритися – то букет принесе, то іграшку. Навіть браслет золотий подарував. Але я ще подумаю, чи варто його прощати. Як ви гадаєте?