— Чоловікові дитину не дають узагалі, — розповідає Вероніка подрузі. — Ну, правильно, батько ж відмовився оплачувати всі забаганки своєї першої дружини. Тепер він поганий.
— І хлопчикові це втовкмачують?
— Аякже! І йому це втовкмачують, мовляв, не поїдеш ти цього року на море, бо поганий татко грошей нам не дав. А скільки давати? Нам і самим жити якось треба. І потім, якби йшлося про поїздку на море для дитини, то можна було б знайти чверть потрібної суми.
А за себе мала б заплатити колишня, плюс ще 25 відсотків вкласти на сина від себе. Але ж із нас узагалі цього року зажадали захмарні гроші: оплатити всю поїздку повністю! І не просто на колишню та сина, але ще й на бабцю!
— Ого! — дивується подруга. — Чого б це так?
— А того. Хлопчик сам же їхати не може, йому потрібен супровідник. А бабці треба заплатити, бо з дитиною одній на півдні складно, — посміхається Вероніка.
— А не трісне ніде? У колишньої дружини та в її матусі?
— У неї? Аж ніяк! З нас трясла гроші матуся мого чоловіка, свекруха! Це вона мала намір поїхати на море з онуком і колишньою невісткою. Так, береги, як то кажуть, поплутала. Тепер ми взагалі не спілкуємося з нею. Ти просто не уявляєш, що тут у нас коїлося з квітня…
Вероніці 28 років, зараз вона на сьомому місяці виношування дитинки, у квітні вони з чоловіком зареєстрували шлюб. Живуть поки що в однокімнатній квартирі, що належить жінці.
Після декрету будуть розширюватися до двокімнатної.
Чоловік Вероніки вже був у шлюбі, йому 35 років. Із першою дружиною розлучилися 2 роки тому, квартиру, куплену в шлюбі, ділять досі — там двокімнатна, допомагали з придбанням батьки, кредити були, але їх погасили досить швидко.
Синові чоловіка від першого шлюбу зараз 8 років.
Коли розійшлися батьки, було 6 років. Вероніка — не причина розлучення, вони познайомилися, коли чоловік був уже у вільному статусі. І, як зрозуміла Вероніка, мама чоловіка зберегла чудові стосунки з колишньою невісткою й розлучення не вітала.
— Але вона спочатку, до того, як нам одружитися, хоча б не висловлювалася на адресу сина, що він негідник і так далі. Власне, там колишня сама й подала на розлучення, вона пані нервова й дуже різка.
Чоловік каже, що жити втомився — як на американських гірках. Заводилася з півоберту, кричала як різана весь час, то грошей їй мало, то чоловік допомагає не так, — продовжує Вероніка.
Колишня зберегла зі свекрухою добрі стосунки, як розуміє Вероніка, через вигоду: із дитиною треба комусь сидіти, хтось має відводити його до школи, на гуртки, приводити назад.
Свої батьки в жінки далеко, та й матері зовсім не до неї, як і батькові.
Вони разово дали гроші на житло, та й вважали свою місію виконаною. У кожного з них своя сім’я, а донька доросла, скільки ще її тягнути на собі?
Після розлучення чоловік практично покірно забезпечував колишню дружину грошима, віддаючи ледь не половину свого заробітку: аліменти й додаткові потреби.
То стоматолог, то гурток платний, то на сезонний одяг.
«Топила» за інтереси онука його мати. В онукові вона душі не чує, фактично вона єдина, кому зараз дозволено спілкуватися з хлопчиком.
— Від батька він відлучений, а бабця налаштовує дитину проти власного сина, уявляєш? — каже Вероніка. — Де ще ти таке почуєш? Ось, а в нас так.
«Так» стало після того, як Вероніка з чоловіком оформили шлюб. Ясна річ, їм треба й декрет відкласти, і гроші потрібні на майбутнє розширення житлоплощі.
Купили б уже двокімнатну в кредит, розплатилися б з оренди квартири дружини, але чоловік ніяк не може отримати свою частку в спільній квартирі з першою дружиною.
— Свекруха взагалі вимагала залишити все дитині, — каже Вероніка. — Але, знаєш, чоловікові теж треба жити. Ця квартира — моя. Його матір, напевно, залишить спадок онукові повз сина, якщо щось трапиться, він знову на оренду піде? Та й на пенсії не повинаймаєш житло.
Однієї прекрасної миті в додаткових грошах на сина чоловік Вероніки просто відмовив: занадто великі апетити.
Ну яка купівля літнього одягу? Усе одразу порвалося й стало мале? А куди поділи гроші, які він із місяця в місяць переказував додатково? А потім відмовили ще й в оплаті відпочинку.
Мовляв, колишня й на свої чудово з’їздить, і встежити за хлопчиком 8 років не так складно.
А якщо складно… сидіть удома.
Хвиля подальших обурень була величезною. Чоловікові Вероніки писала й телефонувала колишня дружина, мати. Соромили, проклинали, сварилися, обіцяли «показати», що саме — не уточнювали.
Телефонували навіть Вероніці, мовляв, вона, нічна зозуля, відвернула батька від сина, не дає хлопчикові змоги оздоровитися перед школою.
Вероніка спробувала з матір’ю чоловіка спочатку розмовляти як із розумною людиною, мовляв, таких грошей у них просто немає.
Вони не олігархи, у них сім’я, скоро буде дитина, їй треба багато, необхідно підготуватися. Намагалася пояснювати рівно до того моменту, коли почула від свекрухи:
— А мені байдуже на твою майбутню дитину! Мені головне, щоб мій онук ні в чому не бідував!
Вероніка кинула слухавку, свекруху заблокувала, чоловікові про розмову повідомила.
Чоловік руками розвів: він свою матір теж послав, але заблокувати не може, тому що в колишньої він у блоці, а про власного сина він може дізнаватися тільки у своєї матері.
— І який із цього толк? Кожна спроба його поговорити з матірʼю викликає шквал докорів, що він кинув свою дитину, ображання у мій бік, а щодо сина свекруха його відсилає до колишньої, мовляв, вона — бабуся, хай розв’язує питання зі своєю колишньою дружиною.
Звісно, чоловік засмучений, за сином сумує.
Але я якось потихеньку привчаю його до думки, що хлопчик для нього втрачений, — зітхає Вероніка. — Я винна, авжеж. Тільки в чому?
— Нічого, — вважає подруга. — Може, так навіть і краще. Не хочуть спілкуватися — не треба. Буде у вас спільна дитина, чоловік якось перестане так гостро за сином сумувати. Такі люди, що тепер робити.
***
Часто буває, що після розлучення, коли в житті чоловіка з’являється нова жінка, колишня родина починає тиснути на “больові точки”, аби зберегти фінансову вигоду.
У цій історії Вероніка мудро вчинила, що відразу показала зуби: не варто витрачати енергію, час і, головне, гроші на людей, які відкрито бажають зла твоїй майбутній дитині. Найгірше, що свекруха сама ж відштовхує власного сина, налаштовуючи проти нього онука.
Як ви гадаєте, чи варто Вероніці продовжувати наполягати, щоб чоловік боровся за спілкування із сином, чи краще відпустити ситуацію?
