Вже кілька років мучаюся від сорому, почуття провини та від безглуздих переживань. Заміжня я трохи більш як чотири роки, з чоловіком разом шість, синові три роки. Я пишу сумбурно, бо дуже багато думок у голові. Річ у тому, що мені дуже подобається свекор. І це при тому, що я одружена жінка, чоловіка люблю!
Він мені подобався завжди з дня першого знайомства. Спочатку я думала, що моя симпатія особливо сильно з’явилася, коли у нас із чоловіком назріли кризові моменти, синові було півтора року, він ще не ходив у садок, чоловік перестав мене помічати, я втомилася від сидіння на чотирьох стінах. Але останнім часом я спіймала себе на думці, що думаю про нього навіть тоді, коли у нас із чоловіком усе добре та спокійно.
Свекор чудово виглядає для своїх років, у нього свої зуби, мало зморшок, приголомшлива усмішка, приємний голос. Він не п’є, не палить. Господи, я говорю як типова закохана! Намагаюся позбутися цих почуттів, видавити їх із себе, переконуюсь у їхній безглуздості, адже він годиться мені в батьки, одружений 40 років на свекрусі. Зрештою він батько мого чоловіка! Але не виходить.
А коли свекруха починає люто лаяти його при мені, ніби доводячи: «Дивись, який він поганий!» — мені здається, вона інтуїтивно відчуває, що я небайдужа до нього. Вона власниця, хоча сама зізнавалася, що ніколи його не любила. Холодна, тверда жінка. Він у неї завжди такий поганий, а, як на мене, то нормальний мужик.
Я, як дурепа, чекаю, що він перегляне мої статуси в Вотсап, одразу настрій піднімається. З одного боку, я дуже боюсь, що він зрозуміє. Тоді мені ганьби не уникнути, куди ти лізеш, ти зовсім збожеволіла, та хіба такий чоловік подивиться на тебе, ти йому в дочки годишся! А з іншого боку, мене настільки дістали ці безглузді почуття — я вже хочу, щоб він усе дізнався. Тоді принаймні я перестану мучитися. Може мені просто не вистачає емоцій?
Олена, 32
