Ми у стосунках уже рік та два місяці. Починалося все, як у казці, закохалися обидва, нічого не бачили, не чули. За вдачею, я така людина, що люблю більше віддавати, дарувати, ніж отримувати, так я вже звикла за все життя. Протягом усіх стосунків я робила йому подарунки та далеко не дешеві, довго накопичувала, намагалася враховувати та запам’ятовувати те, про що він мріє.
З вересня 2021 року я почала працювати, відмовляла багато в чому собі, щоб зробити йому щось приємне, пропонувала ідеї з приводу того, куди сходити, провести час разом. Від нього такого я не чула.
Він навчається у коледжі, не працює, просить гроші у батьків. Він каже, що його і самого не влаштовує просити у батьків, а на роботу в нього часу немає через навчання (при тому, що звільняється о 4-й годині дня, домашнього завдання немає, хобі теж). Це все я дізналася від нього через дуже довгий час мого терпіння.
З одного боку, я дівчина, я не повинна платити за хлопця, але я не дотримуюсь такої думки, вважаю, що якщо у мене є можливість, і якщо я сама пропоную, чому б і ні, в цьому я нічого поганого не бачу. Але все-таки не протягом усіх стосунків. Він ніколи мене нікуди не запрошував сам. І на рік стосунків, за два місяці до дати я жартома стала говорити, щоб він зводив мене до ресторану, у нього про це навіть думок не було. Якось накопичив, але чому я про це мушу говорити йому?
З приводу подарунків, за весь час від нього я отримала два букети квітів та квитки на концерт з огляду на день народження, новий рік, 8 Березня, 14 лютого тощо. На мій день народження я не отримала нічого. Він так посилено переконував мене, що я верещатиму від захоплення, і мені дуже сподобається. Настає день народження, він каже: «нічого, якщо я подарую тобі подарунок трохи згодом?». Я говорю, що ні, звичайно, мені не важливо, головна увага і т.д.
Минає місяць, розкріпачившись під напоями, я вирішую все-таки уточнити з приводу мого подарунку та численних обіцянок, хоч мені і було дуже і дуже незручно. Отримую відповідь, що подарунок ще не прийшов і незабаром я отримаю його. Мені було абсолютно неважливо, який це подарунок.
Проходить ще 2 місяці, я акуратно питаю, чи отримаю його взагалі чи мені не чекати. Він каже, що не накопичив достатню суму, але в процесі і все незабаром. У результаті я нічого так і не отримала.
Сам факт, що кохана, найближча людина нічого мені не подарувала. Адже насправді мені була б приємна абсолютно будь-яка і марна дрібниця. При тому, який неймовірний день народження влаштувала йому я, і яку величезну суму витратила на це, щоб зробити йому задоволення і побачити його радісні емоції. Я ніколи від нього нічого не вимагала.
Але я вважаю, що у відносинах треба отримувати віддачу одне від одного у всьому. Жодних знаків уваги, запрошень, сюрпризів від нього. Так, спочатку я вірила і чекала, та й досі сподіваюся, і готова була я це робити безоплатно, просто від великого кохання. Але зрозуміла, що так не працює, на жаль.
Гра в одні ворота. Я вважаю, що, якби було бажання, людина б зробила все на світі. Він же все звалює на те, що він не має грошей. Дивно якось виходить. Невже все залежить від грошей? Я так не думаю. Як же бути? Що ж робити? Я й досі не розумію.
Напевно, з якогось боку моя розповідь здасться егоїстичною, але я в свою чергу хочу сказати, що всі стереотипи з приводу того, що дівчатам приємні від хлопців будь-які будь-які знаки уваги, вірні. Не розумію, що робити і як перебувати у таких відносинах без віддачі.
