Ми з хлопцем зустрічалися два роки, три останні місяці жили разом у нього. Починали зустрічатися — все було як у казці, божевільні почуття, кохання, жодної хвилини одне без одного не могли провести.
У мене є дочка від першого шлюбу, він одразу сказав, що дитина не проблема і має серйозні наміри, через рік одружимося, заведемо спільних дітей… На другий рік стосунків він познайомив мене зі своїми батьками, ті почали наполягати на спільній дитині.
Після року спроб завести дитину нічого не трапилося і з’ясувалося, що я маю з цим великі проблеми. Він дуже переживав, поїхав до батьків, не дзвонив і не писав мені кілька днів. А потім сказав, щоб я збирала речі та йшла, бо він уже нічого до мене не відчуває.
Але буквально за тиждень до цього він говорив, як сильно любить мене, мою доньку, що скоро знову поїдемо до його батьків у гості… У нас навіть була розмова, що, може, варто розписатися і жити як справжня сім’я (це була моя ініціатива) . Він начебто був згоден, але наступного дня сказав, що вже не любить.
Так різко все змінилося, я стала не потрібна і все. Причому вранці, йдучи на роботу, він поцілував мене, як ні в чому не бувало, а після обіду написав, що я йому більше не потрібна. Його так налякав штамп у паспорті, відповідальність? Чи правда, почуття можуть пройти так раптово?
Юля, 26 років
