За 15 років в нас з чоловіком дитина не виходила, допоки я не зрадила йому з іншим чоловіком, тепер я чекаю дитину, але від іншого, проте чоловікові хочу сказати, що це його дитина

У шлюбі 15 років. Я не можу мати дітей. Точніше не могла, доки не трапилася те, що я дызналася, що чекаю дитину. Проблема лише в тому, що батько дитини – мій коханець, а не чоловік. Розумію, що поведінка з мого боку аморальна, але за таких тривалих відносин зрада лише питання часу.

Ми знайомі з 20 років і побралися лише к 28 рокам. Так, у цей проміжок були стосунки, але обидва зрозуміли, що ніколи нікого не кохали так сильно, як одне одного. Зараз нам по 43 роки і ми дуже забезпечені, чого не скажеш про деяких наших однолітків.

Різниця лише в тому, що вони мають повноцінну сім’ю, а в нас кар’єра. Ми ніколи не думали про усиновлення, розуміючи, що не зможемо прийняти цю дитину в сім’ю і вважати її рідною. Це зламало б йому життя, тож серйозної розмови ніколи не було.

Тепер, коли я перебуваю на 4 тижні, мені страшно, бо народжувати у 44 роки — важко, а розповідати чоловікові теж не надто легко. Можливо, він теж мені зраджує, і ми зможемо разом пережити ці взаємні стосунки на стороні, але що робити з дитиною?

Як він почуватиметься, дізнавшись, що за 15 років не зміг зробити собі спадкоємця і усвідомлено пожертвувавши їм, щоб залишитися зі мною. Мені здається, що подібна зрада набагато сильніша за те, щоб переспати з іншим. Навіть якщо я народжу, то дитина буде рідною для мене, але чужою для неї. Адже я фактично зламаю йому життя, знаючи те, як він мріяв про сім’ю.

Звернення до знайомого психолога принесло лише більше проблем, ніж користі. Не можу припинити думати про цю ситуацію ні на хвилину. Якщо я народжу, сказавши, що дитина від нього, зраджу людину, яка присвятила мені життя. Якщо зроблю позбавлюся, надія на дитину від нього також малоймовірна.

У мені постійно перебувають протиріччя. Я дивлюся на сім’ї, статки яких не такі великі, як у нас, але вони з дітьми і щасливі. Найстрашніше, якщо відправити мене на 5 років тому, то я розумію, що вчинила б також. Розумію, що не витримала б і не стала стримувати себе, знову пішовши на зраду.

Можливо, я була б обережніша, але той факт, що знову б так вчинила, безперечно. Це важко пояснити, і з боку виглядає як зрада, але ми обидва розуміємо, що інакше ніяк. Подібний негласний договір дозволяє зберігати шлюб дуже довго, і ми ніколи не несемо до родини нічого поганого.

Коханець поки що не знає, і я не думаю, що говорити йому хороша ідея. Адже можна стати жертвою шантажу. Адже цей скандал позначиться не тільки на мені чи чоловікові, а й на наших друзях і батьках, а я не хочу для них такого. Можливо, це також позначиться на бізнесі, тому що партнерам дуже не подобається, коли щось постає між нами та роботою. Це відволікає та змушує приймати неправильні рішення.

Незабаром стане помітний живіт, і чоловікові все одно доведеться щось говорити. Все це дуже складно, я не готова зізнатися, що це не його дитина. Як було б просто, якби була можливість все виправити одним клацанням, хоча б один раз у житті в найкритичніший момент.