Вона прийшла знову, бліда, стояла біля вікна, і нервово смикала поясок від сукні. І поправляючи хустку на шиї, дивилася великими очима на Ларису, буравлячи поглядом. По спині пробіг знайомий холодок і прийшло відчуття близької біди. Жінка прокинулася в холодному поту, був ранній ранок, сонце з-за обрію лише золотило рідкісні хмари. Вона завжди приходила рано вранці, коли мовчки обіцяла нове нещастя, її родині та близьким.
У передранковій тиші різко задзвонив телефон, на екрані висвітилося – «Ніна». Господи, невже в них біда? Страшно було брати телефон до рук і відповісти, низка бід і втрат підкосила всіх. Тремтячими руками Лариса натиснула на зелений значок і, забарившись, піднесла телефон до вуха.
— Ларочко, у вас усе гаразд?
Голос сестри тремтів:
— Вона мені знову наснилася…
— Мені теж…
Сестри мовчали, не хотілося навіть думати про те, за ким прийшла ця страшна жінка, яка переслідує сім’ю багато років.
У роду залишився лише один чоловік, молодий чоловік Оленки, доньки наймолодшої із сестер Наталі. Усі чоловіки, які колись одружувалися з жінками з їхньої родини, йшли з життя раптово або йшли від них без пояснення причин. Жодного хлопчика за останні сорок років не зʼявилося в цій великій свого часу родині. Два молодших брата сестер, покінчили з життям, так само як і їхній батько, який до п’ятдесяти років вижив з розуму. Міцний, високий чоловік став боятися чогось, навіть удень один не залишався в будинку, не виходив у сад, і в сарай худобу годувати брав із собою дружину. Дедалі більше закривався в собі, мовчав і постійно злякано озирався, а на роботу ходив тільки вдень.
Треба ж було одного разу так статися, що заснув Федір у полі на скирті соломи, і поїхала бригада в село, не помітивши цього. Мабуть, прокинувся він надвечір, і побіг додому через річку трясучись від страху. На мосту його і знайшли хлопці з сусіднього села, які йшли в клуб на танці. Він повз і мукав невиразне, божевільні очі дивилися на воду, що дзюрчала під мостом. Його намагалися лікувати, але все було марно, розум до нього повністю так і не повернувся. Розмовляв рідко, без особливої потреби й рота не відкривав, років десять ховався за піччю, під кожухом. Не виходив із дому і не випускав дружину.
Дружина тихо плакала, дивлячись на що перетворився красень чоловік, перший хлопець на селі, колишній активіст, батько її п’ятьох дітей. Старші дівчатка, закінчивши в селі восьмирічку, під різними приводами поїхали в місто, і приїжджали тільки в гості. Молодші ж сини залишилися з батьками, так було тоді заведено. Мати сподівалася – ось одружаться дорослі красені-сини, зʼявляться онуки, і дід знайде в них розраду. Може й проясниться розум поруч із малечею, дітей він своїх любив, а онуки його повернули б до нормального життя. Дружина не могла зрозуміти, що ж сталося з її таким чудовим чоловіком, приводу для хвороби не було. Чоловік здоровий, працьовитий, не пив, як решта мужиків у селі, все по дому, по господарству возився.
Одного разу вночі змучена дружина прокинулася від пильного погляду, чоловік сидів поруч у ліжку і дивився на неї впритул. Погляд уперше за стільки років був несподівано свідомий, і це налякало дружину, вона відчула близьку біду.
— Що з тобою? Лягай, спи, ніч надворі!
— Ніч надворі… – луною повторив він, – вона приходила за мною і не забрала…
— Хто вона?
— Марія-вчителька – пошепки вимовив він.
У дружини на потилиці волосся стало дибки.
— Ти чого це? Стільки років минуло, ніхто не знає де вона…
— Я знаю, це я її позбавив життя …
— Ой лихо, ти що таке говориш?
—Я її задушив… А вона прийшла за мною, і не забрала чомусь…
Вона дивилася на нього з жахом, те, про що боялася навіть думати, раптом стало набувати обрисів. Господи, але ж і люди говорили, і сама десь у глибині душі розуміла, що так могло бути.
Вранці під навісом сараю Михайло знайшов повішеним старшого брата, красеня і веселуна, який на цю осінь планував весілля. Дівчина, з якою він дружив із шостого класу, впала без почуттів, коли дізналася про це. Після танців у клубі він проводив її до хати, щасливі цілувалися майже до зорі, і наречена стоячи на ґанку дивилася, як іде широкоплечий красень вулицею, весело насвистуючи. Нічого не віщувало біди, не було причин для самогубства, але він це зробив, так вирішили слідчі після довгих перевірок.
На похороні сина батько стояв, трясучи сивою головою, і тільки бурмотів:
— Замість мене забрала… замість мене…
Убита горем дружина дивилася на нього сповненими жаху очима, і тихо ридала. Почувши його бурмотіння сусід дядько Тихон зітхнув і перехрестився:
— За гріхи батьків діти не відповідають, та кому це тепер поясниш…
Після прощання з сином на нього напало заціпеніння, він сидів годинами як бовдур і дивився перед собою. Їв із ложечки, якщо погодують, спав – якщо вкладуть, тихий і слухняний, він немов вслухався і чекав, коли його покличуть.
Минуло всього півроку, коли вночі дружина не знайшла його поруч, чоловік боявся виходити з дому вдень і раптом зник. Вона виснажена турботами і переживаннями, зазвичай страждала на безсоння, а цієї ночі немов провалилася в сон.
— Синку, вставай, батько пішов кудись!
Мишко вискочив у двір, накинувши на плечі тілогрійку, і кинувся до сараю, але батька там не було, вибігли на вулицю і там нікого. Лише під ранок сусіди, підняті по тривозі, знайшли його в саду, він висів на груші, і довгі ноги, витягнувшись, майже діставали до землі.
Сад цей свого часу був його гордістю, там росли солодкі великі груші, вишня темно-бордова неймовірних розмірів. Яблука і сливи поспівали такі, що сусіди тільки ахали. Навіть черемха в нього була більшою і солодшою, ніж в інших. Не розуміли сусіди, чому поруч у сусіда в саду, ті ж вишня і слива були дрібними і кислими. Скільки не старалися, не удобрювали, ні в кого не було такого врожаю, як у нього.
Сад був густим і темним, сонячні промені насилу пробивалися в цей чудовий куточок, і як такі солодкі плоди дозрівали там, ніхто не міг пояснити. Була ще одна дивина, яка лякала – з року в рік у цьому саду вили гніздо якісь білі птахи, їх бачили ввечері, як вони випурхували з темної гущавини і зникали в криваво західному небі.
Знову похорон, виття дружини і доньок на все село, а старші сусіди шепотілися:
— Марія забирає, гріх на ньому значить, все-таки…
У селі давно ходили чутки, що красиву, молоденьку вчительку, яка зникла багато років тому, познущався і згубив Федір. Вона була сиротою і приїжджою з міста, поліція розпитала і вирішила, що сама поїхала, не захотіла бруд місити в селі.
Але ж Федір проходу їй не давав, усе домагався і злився, що вона не відповідає взаємністю. Чатував біля школи вечорами, набиваючись у провідники. Скаржилася вона господині квартирної, що погрожує він її скорити, та нікому було захистити сироту.
Викликали його на допит у район, і затримали до з’ясування обставин. Дочка голови, до нестями закохана в нього, попросила тата, той відвіз барана начальнику поліції, і повернувся Федір того ж дня. Приїхав у село в машині голови, а там і весілля організували через тиждень.
Побудували молоді нову хату на місці старої, де він жив один після відходу батьків, і зажили щасливо. Сад розвів той чудовий, пестив і плекав його, не дозволяв навіть своїм дітям зайвий раз заходити. А сусідські й самі не заходили, найвідчайдушніші шибайголови обходили стороною. Було щось моторошне в цьому похмурому, темному саду, де всупереч усім законам природи, росли такі неймовірно солодкі фрукти.
Дочкам, які приїхали на похорон батька, мати не витримала і розповіла історію цю неприємну. Михайло, який був присутній при цьому, зблід, і сказав, що сниться йому жінка якась, і щоразу перед тим, як лихо трапиться. Зіставивши все вирішили, що якщо батька забрала, заспокоїться небіжчиця і дай Бог, припиниться все на цьому. Тільки помилялися вони, ох як помилялися!
У старшої із сестер, Ніни, чоловік пішов раптово, залишивши її одну з донькою, не пояснюючи причин, після похорону батька. А пішов тому, що не міг більше жити з почуттям моторошного страху, який зникав щойно він виходив із квартири, де перебувала дружина. Чоловік був не дурний, зіставив факти і вирішив триматися від неї подалі.
Михайло після прощання з батьком і братом змарнів, став тихим і задумливим, цурався людей. Як не намагалися мати і сестри, нею викликані з міста, розпитувати його, він так нічого не сказав. І не залишив записки, коли вийшов глухої ночі з дому. Так ніхто й не зрозумів навіщо молодому, здоровому хлопцеві потрібно було накласти на себе руки, він висів там само, де рік тому старший брат.
Мати після цього прожила недовго, згасла тихо, і тільки сусіди, помітивши, що вранці не в’ється димок над трубою, зайшли й побачили її бездиханне тіло.
Будинок спорожнів, сад заріс і дерева стали вироджуватися і засихати, темні сучки, немов мертві руки тягнулися на вулицю з-за паркану. Сестри намагалися продати будинок, але покупця не знайшлося, ніхто з місцевих не ризикнув купити будинок із такою сумною історією.
І лише через кілька років сім’я, яка приїхала здалеку, попросила здати будинок в оренду. Пара була молода, весела, впевнена в собі – вони ж розумні, сучасні, світ побачили і наслухалися казок різних. Своїми дивовижними «дредами», небаченими сільськими бабками потрясли, і над розповідями сусідів лише посміялися:
— Ха – ха, сільські легенди! Прикольно як!
За тиждень вони поїхали, не попередивши господарів і навіть не просили повернути гроші, сплачені за місяць наперед. Тільки сусідці, якій залишили ключі, шепнули, що ходить усю ніч молода жінка і у вікна заглядає. А від погляду її, в повітрі як важкий запах, з’являється відчуття жаху. І жах цей пробирає до кісток, і виморожує душу й тіло. У молодого чоловіка біля скроні дреди посивіли, він казав, що привид шукала очима тільки його. Немов приходила за ним одним, а дружину його й не помічала, не потрібна вона була їй.
Хата гнила й розвалювалася, сусіди зазвичай жадібні до дармового, не взяли ні цеглини, а поставили огорожу високу, цуралися й зайвий раз не підходили. Раз у раз люди ночами бачили недобре в хаті, чули дивні звуки, а в саду й довкола хати хтось бродив і зітхав тихо.
Не залишала вона в спокої і сестер, у жодної з них не склалося життя. Наталка овдовіла, чоловік Лариси після довгих проблем зі здоров’ям раптово пішов від неї і завів іншу сім’ю. Тепер не скаржиться на здоров’я й уникає зустрічей із колишньою дружиною. Синів жодна із сестер не мала, а доньки, або вдови, або розлучалися з чоловіками. І перед кожною бідою, їм снилася молода жінка в ситцевій сукні в горошок. Вона приходила і дивилася на них мовчки, поправляла хустку на шиї, закриваючи темні плями.
Сестри зідзвонювалися весь день, занепокоєння не покидало. До вечора, коли зателефонувала Олена, нерви були натягнуті до межі. Її чоловік потрапив в аварію, але залишився живим, слава богу!
Того ж вечора Лариса з Ніною і Наталею поїхали в рідне село, нікого не попередивши, рішення до них прийшло саме. Всю дорогу вони мовчали, Лариса вчепилася в кермо як у рятувальний круг, Ніна з Наталею мовчки дивилися в темряву. Ніхто не кинув за дорогу ні слова, немов боялися передумати.
Під ранок у селі спалахнула пожежа, горів старий занедбаний будинок, сухі колоди й дошки палали так жарко, що сусіди й не намагалися гасити. Коли приїхали пожежники, вже було нічого було рятувати, та й нікому цей будинок не був потрібен. За садом, на горі, сиділи сестри, вони дивилися, як горить рідний дім, де вони виросли, де чиясь мстива рука забирала їхніх рідних. Іскри летіли в темне небо, і здалося їм, що тонка, біла постать метушиться над полум’ям, а може це були білі птахи, стривожені вогнем.
Через рік сестер викликали до слідчого, він повідомив, що в саду за їхнім колишнім будинком, під час риття котловану знайшли людські кістки. Що приховувати, розповіли історію, яку знали зі слів матері, але були загублені документи, і ніхто не знав, ким була ця нещасна дівчина.
На могильній плиті, яку встановили сестри, було тільки ім’я – Марія.
А в Оленки зʼявився син, єдиний хлопчик за багато років, і ніхто не знав, радіти цьому чи ні. Хто міг з упевненістю сказати, чи пробачила Марія їхню сім’ю, чи просто чекає свого часу?
