Познайомились із цивільним чоловіком 4 роки тому, з них розходилися на 10 місяців, потім знову вирішили бути разом.
За всі ці роки лише місяць тому він таки вирішив жити разом у мене в квартирі.
До цього він винаймав кімнату, доводилося постійно їздити то мені до нього, то йому до мене. Всі мої розмови, що це незручно і просто не вигідно, оплачувати дві квартири, зводилися нанівець.
Він стояв на тому, що вважає нижче за свою гідність проживати на чужій території. Так само таке спільно-роздільне проживання створювало багато конфліктів у тому плані, що час від часу чоловік міг йти до себе додому на кілька днів, а потім виводити мене своєю недовірою, нібито він не знає, чим я займалася за його відсутності.
І це при тому, що ініціатором таких тимчасових сварок був він сам. Відповідно, мені було вкрай прикро виправдовуватися при цьому, адже і я не контролювала його в ці моменти.
За весь час стосунків було все, і зрада з його боку і каяття, і патологічні ревнощі, заснованіпросто на тому, що кілька разів надходили повідомлення від старих знайомих. У чомусь звичайно було і хороше, у першій половині стосунків він не скупився на подарунки, з ним часто було весело та цікаво, з почуттям гумору в нього все гаразд.
Але повернемося до переїзду, який стався місяць тому. Перевіз речі, почали жити. Він вирішив поринути в роботу, працював без вихідних, бачилися лише годину перед сном.
Оскільки він не займається походами в магазин за товарами, як і іншими побутовими питаннями, я вважала доречним попросити його виділити суму грошей на товари, щоб мені не доводилося періодично просити їх. Оскільки на той момент він був не в кращому фінансовому становищі, попросила суто символічну суму 2 тисячі гривні. Тільки йому на їжу, я себе прогодую сама, теж працюю.
У результаті почався якийсь абсурд. Після того, як він таки дав мені ці гроші, йому здалося, що це невигідне вкладення, так удома він майже не буває і їсть рідко. Нібито я ці гроші відкладатиму на свої потреби.
Попросив зберігати всі чеки, щоб наприкінці місяця він міг переконатися, в тому, що на ці гроші реально куплені продукти, звісно, щоб не просто на цю суму, а більше вдвічі, адже ми порівну вкладаємося.
Для мене, звісно, це було дикістю, адже логічно, що потрібно так само оплачувати комунальні платежі, побутові потреби. Та й на мій погляд я не зобов’язана зрештою бути обслугою, яка після роботи готує, прибирає і при цьому звітувати за 2 тисячі за чеками.
У результаті я все ж таки навіть погодилася на ці умови, стало самій навіть цікаво, до чого це приведе, подивитися чи прокинеться його совість. І ось одного дня, я як завжди вимила всю квартиру, приготувала обід, і з чудовим настроєм дочекалася чоловіка, він сказав, що йому дали всього один вихідний за місяць.
Якраз була чудова погода, і я в передчутті думала про те, що ми проведемо час разом, відпочинемо. Коли він повернувся з роботи, перекусив, то сказав, що трохи полежить і заснув.
Я вирішила дати поспати, а сама тим часом пішла в салон на стрижку. Через хвилин 40 повернулася, він прокинувся і почав нервувати, нібито він не знає, що одягнути, тому що я не проконтролювала в якому стані його одяг.
Почав пред’являти, з чого це я взагалі така весела і де я взагалі була ці 40 хвилин. Я намагалася згладити конфлікт і не реагувати агресивно.
Начебто одягнувся, готуємось до виходу, у цей момент закінчує прання пральна машина. Випралися його речі. Він почав мене квапити, кажучи, що він виходитиме, а я мушу його наздоганяти.
Оскільки мені потрібно було швидко переодягнутися, я попросила його дістати речі з пральної машини, щоб не довелося ще довше чекати. Реакція була як у примхливої дитини, він почав нервово діставати цю білизну і зрештою сказав, що не хоче проводити зі мною вихідний, і я мушу повернути йому ті гроші, що він дав, і що він збирається з’їжджати.
Від подиву я не змогла навіть нічого сказати у відповідь. У результаті він пішов. Потім увечері повернувся, сказавши, що прийшов лише тому, що йому не вдалося ні до кого додзвонитися і нікуди йти.
Влаштував сварку, почав жбурляти речі. Я попросила повернути ключі на що він відмовився, сказавши, що тут його речі, тому ключі не віддасть.
Ліг спати. З ранку підвівся і поїхав, я не знаю куди. Увечері повернувся, без слів ліг на ліжко, послав і на ніч знову поїхав у невідомому напрямку. Я зателефонувала, сказала, щоб ішов додому, відповів, що його немає вдома, і все.
Тепер я сиджу і думаю, що зробила поганого. Хіба я його залишила без житла, хіба виганяла чи намагалася мати фінансову наживу?
Почуваюся з одного боку винною, не зрозуміло в чому, з іншого боку ображеною. Не можу зрозуміти, у чому причина такої поведінки?
Може його очікування були в тому, що я беззаперечно і без взаємних вимог обходжуватиму його? Але ж я не мати, яка, як належне, робить все для сина, не чекаючи нічого натомість. Я жінка, яка, так само як і він, хоче взаємної турботи та поваги з боку свого чоловіка. Порадьте, що робити у такій ситуації.
