У дитинстві мене завжди лаяли і бабуся, і мама, за безлад в моїй кімнаті, казали, що я лінива. Мені доводилося робити так, як вони цього хотіли, щоб не посилювати ситуацію і не наражатись: «поки не наведеш лад, ніякого комп’ютера» — це мама, а бабуся завжди говорила, що на день народження я залишуся без подарунка.
Мене в таких випадках чомусь завжди порівнювали з батьком, який пішов із сім’ї, коли мені було 6 років, і яким він був, я не пам’ятаю. Чи то він справді був поганою людиною, чи то образа за них говорила.
Моєю найзаповітнішою мрією було жити окремо самій і робити так, як я вважаю за потрібне. Але тоді було далеко до цього, і я змушена була підкорятися.
Зараз мені 28 років і я завдяки «поганому» батькові, який купив мені окрему квартиру після закінчення університету, я живу одна і дуже цим задоволена.
До речі, навчання також оплачував батько, за що йому окремо вдячна. Зараз я розумію, що він рідко спілкувався зі мною тільки через гордість моєї мами, яка також вважала, що його допомога принизлива для нас, ось він і вирішив компенсувати все, подарувавши мені окреме житло.
Зараз ми з ним спілкуємося, я буваю в нього вдома, але мама й бабуся про це не знають, не хочу їх засмучувати, вони вважали б це зрадою з мого боку. Конфлікт із приводу прибирання триває і зараз, коли вони приходять до мене в гості, особливо без попередження, намагаються навести в мене лад.
Я протестую, пояснюю, що мене все влаштовує, що після них я не можу знайти своїх речей, але маму це все сильно дратує, вона каже, що через свою лінощі я не зможу вийти заміж, бо в мене в хаті бруд і така нечупара, як я, нікому не потрібна.
До того ж, маму дуже засмучує те, що я не люблю, а отже, і не вмію готувати, що в її розумінні, недостойно справжньої жінки. Мені не дуже приємно це чути і так для мене це болюче питання.
Я не хочу її питати, щоб не образити, як така господиня, як вона, примудрилася прожити одна, так і не одружившись після розлучення. Я сподіваюся, що зустріну людину, для якої ідеальний порядок у будинку, буде не головним.
