Зараз у мене є коханий чоловік, знайомі ми лише півтора роки. І ось він заговорив про шлюб і за два місяці планує розписатися

Мені 37 років і я вірю у кохання. Все в цьому житті заради цього світлого почуття.

Я ніколи не була заміжня, і дітей у мене немає. Не люблю цього неромантичного слова, але я співмешкала з чоловіком 9 довгих років і наші шляхи розійшлися.

Зараз у мене є коханий чоловік, знайомі ми лише півтора роки. І ось він заговорив про шлюб і за два місяці планує розписатися.

Але замість щастя я відчуваю сум’яття сумніву, мені не радісно, ​​а сумно. Я боюся зробити помилку.

Я кохаю просто так, нічого не чекаю натомість, не ставлю рамки та умови.
Мій майбутній чоловік зробив пропозицію тільки після того, як мій тато купив мені квартиру.

Я непогано заробляю, і все, що отримую, віддаю йому. А коли я кажу, що хочу мати дітей, вік у мене та кохання, він не каже «ні».

Просто каже, що зараз це не на часі, потрібно перевірятися у лікарів. Каже, що хоче придбати автомобіль, частково в кредит.

Усі розмови про майбутнє зводяться до грошей. Він завжди ставить рамки навіть у ліжку, тільки тоді, і так, коли він цього бажає.

Я почуваюся просто зручною, а не коханою. Я не знаю, що гірше — розірвати такі стосунки, в яких мені не комфортно навіть люблячи, або вийти заміж і жити так за його планом, як йому зручно, в тіні.

Я стала пригніченою, нічого не хочу і взагалі не посміхаюся. Він каже, що жінка має терпіти, якщо хоче сім’ю.

Я думаю, що нічого не зміниться після заміжжя. Я відчуватиму цю тривогу, тугу і почуття незадоволеності.

Я, правда, дуже страждаю через все це. Не може мені здаватися, що мене не кохають? Я дуже заплуталася.