Без дітей жити легше. Мені 52 роки, моїй подрузі 47 роки. Обидві самотні. Але якщо в мене за спиною два невдалі шлюби, то подруга заміжня ніколи не була. Від чого сильно страждає та комплексує. А ще дорікає мені, що я не народила дитину.
Я раніше теж переживала, що нема дітей, але зараз я чітко розумію, що материнство не зробило б мене щасливою. Вперше вийшла заміж у 20 років за ровесника. Дякувати Богу, не завела з ним дитину. Звичайно, розлучилися. Обидва були не готові до шлюбу — хлопець, що не нагулявся, і зелене дівчисько. Прожили лише 4 роки.
Потім жила на втіху і тепер розумію, що це були мої найкращі роки. Я молода, вільна, є де жити і є робота. Але в 36 років одружилася вдруге, але теж не склалося через його колишню родину. Діти йому вже не потрібні, від першого шлюбу було аж троє. До речі, з ним вони зовсім не спілкувалися, але грошей вимагали регулярно.
Зараз у свої 52 я розумію, що в такий час і при тому, що діється у світі та країні, без дітей жити легше. Живу в повному достатку, ні чого не потребую, ні про що не турбуюся, на відміну від своєї подруги. Вона не залишає думки усиновити дитину. Я її відмовляю, але поки що безрезультатно.
