Заробила на будинок, на два джипи, Вадиму та собі, постійно у відрядженнях, а зарплату його не бачила ніколи наживо, тільки продукти, якщо просила купити і те молоко/хліб, але він на дивані, звісно, не лежав, працював (у фірмі своєї мами), але зарплата невелика

Вчора я сильно розлютилася на колишнього чоловіка і сказала все, що накипіло. Ми були 13 років у шлюбі та 20 років знайомі. Рік тому він пішов. Просто зібрав речі, вірніше, попросив мене зібрати і пішов, а потім протягом року забирав потихеньку. Відрізав по шматочку.

Я так мало дбала про нього (за його словами), що він жодного разу в магазині не був, а речі можна було вантажівкою вивозити. Ну, не про це зараз. Залишив він мене з боргами по квартирі, з іпотекою та іншими побутовими принадами.

Заради справедливості скажу, оплачує синові мобільний зв’язок, харчування в школі та навесні 3 місяці оплачував секцію боротьби та хокей. Вітаміни купував, які я замовляла для дитини, 3000 грн дав на сорочки до школи перерахував і попросив сфотографувати, раптом візьму собі мабуть. Мабуть і все.

Аліменти, звичайно, не платилися. Пандемія тут ще й таке, довелося мені недорогий офіс зняти, а його знайомий поруч з офісом чоловіка недороге приміщення здавав, туди і перебралася. Торгівля йшла мляво, і я попросила його перераховувати аліменти щомісяця.

Він визначив їх як половину мінімалки – 3000 грн. Я й цьому рада була, і кажу, що саме сума оренди. Але оренда не сплачувалася, як і аліменти і відповідно орендар мені закрив доступ до приміщення, доки не виплачу. Мої вмовляння, що, мовляв, як заробити, якщо доступ до товару закрили, не привели орендодавця до тями. Домовилася таки частинами віддати.

І ось привезши цю частину, попросила відкрити офіс, подивитися на збереження товару. А орендодавець послав мене до чоловіка, мовляв, ось директор він нехай і відчиняє (фірма номінально була оформлена на чоловіка). І тут мене підірвало.

Виявляється, чоловік мав доступ до цього приміщення, а я не могла навіть зайти і продати товар, на що ми із сином жили, один Бог знає. Треба сказати, що мої батьки померли і допомоги чекати нема від кого, родичі всі далекі. І тут мене звичайно під гнітом образи та безвиході прорвало на правду. І висловила я йому все, що накипіло.

На що він досить спокійно сказав: “тепер вже точно зв’язку кінець, занесу тебе в чорний список, ти самозакохана, брехлива егоїстка”. Я оніміла від почутого. З самозакоханістю я може, і погодилася б. Самооцінка у мене не низька, хоча сумніви і пошук себе має місце.

Але про брехливу не дуже зрозуміла і про егоїстку. Заробила на будинок, на два джипи, йому і собі, постійно у відрядженнях, а зарплату його не бачила ніколи наживо, тільки продукти, якщо просила купити і те молоко/хліб. Але він на дивані, звісно, не лежав, працював (у фірмі своєї мами), але зарплата невелика.

Я його любила, не зраджувала, не гуляла, все в будинок, у сім’ю, планувала автоподорожі сім’єю, літали у відпустку на море, іноді вихідні у Харків чи до Києва. Загалом сім’я була сенсом мого життя. А чоловіка вважала рідною душею та найближчою людиною.

Як ви вже зрозуміли, я не зі слабких. Але все одно жінка, і доглядала себе і з приємною зовнішністю. І лояльна та ласкава. Але уразлива і, напевно, важко зі мною через вимогливість. І він випивати ще почав. Навіть не знаю, пропив сім’ю чи пити почав через неполадки. Він, звісно, каже, що це слідство.

Рік після розлучення приходила до тями. Начебто почала жити, а тут воно воно що. Я егоїстка! Зараз сиджу, плачу, п’ю коньяк і пишу свою сповідь. А я всього хотіла підтримки та безпеки від нього.