…Вони прийшли в загс зовсім рано, під руки, і тут же попросили заяву на шлюб.
— А де наречена?, — Жінка зніяковіла.
— Ми хочемо одружитися!, — Я сторопіла, адже я подумала, що це мати з сином! Мені стало ніяково, і я, якомога дружелюбніше, попросила показати паспорти. Їй — 42 роки, йому — 25… Різниця — 17 років. Точно — мати і син…
З такою різницею в мене ще пари не було… Вона — доволі міцна така, він — худорлявий хлопець, який виглядає молодшим за свої роки. Наша прибиральниця, не приховуючи свого невдоволення, почала обурюватися:
— Не соромно тобі, ти ж йому в матері годишся, він же від тебе за першої нагоди втече, зовсім совість загубила? «
— Тітко Галю, припиніть ці розмови, це не наша з Вами справа… Не лізьте!
Вона все не вгамовувалася, і поки вони писали заяву, все бурчала, крутячи своєю шваброю. Я прийняла заяву. Наречена працювала кухарем у виправній установі, наречений — безробітний.
Вона — вдова, він — неодружений. Я призначила місячний термін, і вони пішли. Наступного дня мене викликали. На мене надійшла скарга від учорашніх нареченого і нареченої, у якій вони написали про непрофесійну і негідну поведінку співробітників рацсу.
Я написала пояснення, не вказала в ньому про тітку Галю, але усно пояснила завідувачці загального відділу про репліки нашої прибиральниці. Я одразу вибачилася..
Через місяць вони прийшли на реєстрацію. Удвох, без свідків. Я провела церемонію, привітала їх, дозволила поцілуватися. І тут вони буквально забули про мене і злилися в такому пристрасному поцілунку, що мені стало ніяково, і я вийшла із залу.
Вони звідти вийшли тільки через… півгодини. Наступного дня «молода» дружина прийшла одна за компенсацією на обручку — наречений одружувався вперше. Виписуючи чек, я просто запитала:
— А де ви познайомилися?
— На зоні… Я там кухарем працюю, а Володимир відбував покарання там. Він з дитячого будинка. Часто допомагав мені на кухні. Ось ми й зійшлися.
— А діти у Вас є?
— Син і чоловік у мене загинули в аварії. Я 8 років як овдовіла. Володя мене повернув до життя. Я розумію, різниця велика, але нам добре разом. Я ще й дитини чекаю зараз…
— А за що він сидів?
— Ні за що. Він же вразливий, захистити його нікому, ось на нього і понавішали нерозкриті справи. Уже ми-то в колонії точно знаємо про це… А за скаргу вибачте… мені просто стало прикро, що перед Володимиром Ваша прибиральниця мене принизила.
Я віддала їй чек, і вона пішла. Десь через півроку з’явився сяючий Володя.
— У мене народився син!
Я виписала йому все і запитала його про дружину.
— А ти її кохаєш?
— Звичайно, кохаю. Я з Ларисою пізнав ласку, любов, ніжність. Іноді вона мені нагадує маму, але я тут же відганяю цю думку. Я її ніколи не кину. Без неї я просто пропаду.
— А ти влаштувався на роботу?
— Так, звісно, малярем, вона ж буде тепер сидіти в декреті. Сім’ю годувати треба.
Із цими словами він пішов. Через п’ять років Лариса з’явилася з чарівним малюком і рішенням суду про розлучення. Виглядала вона дуже добре.
— Що, Ларисо, не склалося? Сама на розлучення подала, бачу… Про причину питати не буду.
— У мене все просто чудово. Так, Володя пішов від мене давно. Не витримав крику сина. Став ревнувати мене до власного сина. Мабуть, любові вже я йому не додавала. Але в мене гарна новина. У вас тут шлюби з іноземцями реєструють? Я заміж виходжу. В Австралії буду жити!
Через тиждень Лариса прийшла з якимось солідним чоловіком, який дивним чином був дуже схожий і на Володю, і на сина. Я зазирнула в паспорти. Це був батько Володі! Іноземець, австралієць… Звідки, адже Володя з дитбудинку?
Рік тому у Володі виявили пухлину шлунка, далася взнаки важка робота, фарби, цемент… Те, що в нього є батько, я навіть не знала.
Я пішла в дитячий будинок по довідку, щоб через МОЗ відправити його до Києва, адже в таких дітей пільги на операції. Переглянувши його особову справу, я побачила, що там є кілька листів з Аделаїди… від його батька.
Я була в такому ступорі. В особовій справі в колонії у Володі про це ні слова. Мати після розлучення відвезла Володю до бабусі за місто і не давала бачитися йому з батьком. Позбавила його батьківських прав, хоча сама незабаром спилася, і після того, як не стало бабусі 13-річного Володю відправили до дитячого будинку, а через те, що батько був позбавлений своїх прав, його листи до Володі не доходили.
Слава богу, хоч їх не викидали. Я вирішила написати йому листа, в якому дала номер домашнього телефону. І він зателефонував! В Австралії він живе понад 15 років, досі неодружений, своя майстерня з ремонту побутової техніки.
Почувши про хворобу сина, він уже за десять днів був тут. У нього багато тут впливових друзів. Володю вдало прооперували тут.
Ми вже загалом і не жили з ним, він жив у мого батька і брата, у приватному будинку. А Кирило Володимирович зупинився в мене і з рук не спускав сина, все дивуючись повній схожості з сином.
Володю дратував син, а Кирило… Кирило Володимирович розчулюється всім його витівкам… Коротше, ми зійшлися…
— Ось це кіно! Ганга і Джамна… Боллівуд якийсь…
— То тепер ваш син Кирилу Володимировичу і онук, і пасинок чи що?
— Начебто. Наш шлюб із Володею, я тепер зрозуміла, був помилкою. Але без неї я б не знайшла щастя, про яке давно мріяла.
P.S. Уся сім’я незабаром поїхала на інший континент. От тільки як вони там влаштуються — жінка з колишнім чоловіком, який є сином її теперішнього чоловіка і молодшим сином, онуком другого чоловіка і свекра одночасно. Та ще дружина, мачуха… Ви що-небудь зрозуміли? Ось і я не зрозуміла. Головне, що всі щасливі!
