Дочка не хоче працювати, ще й грубить мені. Життя моє склалося не найкращим чином. Через три роки після весілля розлучилася з чоловіком і одна виростила доньку. Маші зараз уже 23 роки, а мені 47 років. Проте дочка не хоче працювати і якось допомагати мені.
Я вже навіть не говорю про те, скільки поклала на неї нервів та здоров’я. Характер у неї як у батька. Я потроху почала натякати їй, що настав час уже взятися за щось. Але дочка образилася на ці натяки і стала ще більш дратівливою. А після істерики вона просто йде до своєї кімнати.
Готувати донька вміє лише яєчню, але вона ніколи не посмажить її заразом і для мене. Коли я приходжу з роботи, дочка вдає, що вона спить. Або сидить у себе в кімнаті із замкненими дверима, щоб я її не турбувала. Подруг у неї нема. Незрозуміло, в кого пішла дочка.
Я виросла у сім’ї сільських людей, які щодня працювали на полі. Батько її також із села. Тобто жодна генетика не зіграла у ній у плані працьовитості. У школі донька навчалася на одні трійки. Тільки ось з фізкультури була п’ятірка, і тому, що вчитель з фізкультури був нашим сусідом. З ним Маша була у добрих стосунках.
А коли я починала розмову про те, що їй час вступити до університету, то відразу ж починалися сльози та крики. Я зовсім втратила спокій. Не знаю що робити. Як достукатись до дочки?
