— Тетянко, привіт… — голос Ольги в слухавці пролунав незвично стривожено. — Ти вдома? Можна, я до тебе зараз забіжу? Ненадовго? Мені украй треба поговорити. Дуже…
— Звісно, заходь, — відповіла Тетяна, здивована таким візитом знайомої, з якою вони, чесно кажучи, особливо й не приятелювали. Так, зналися й інколи перекидалися словом при зустрічі.
Вони були сусідками по будинку: Таня на п’ятому, а Ольга на восьмому поверсі.
«Цікаво, що ж таке трапилося? — міркувала Таня, чекаючи Ольгу. — Раніше вона до мене ніколи не напрошувалася в гості. Дуже дивно…»
За п’ять хвилин сусідка вже була в квартирі Тетяни: розчервоніла, з червоними від сліз очима.
— Вибач, Танюшко, що ось так вриваюся! Але мені зараз просто необхідно з кимось поділитися… Інакше я не знаю, що станеться… Мене просто розірве від емоцій! А подруги всі на роботі. Та й взагалі… — збито почала свою розповідь Ольга.
— Та нічого страшного, проходь, — Таня запросила сусідку на кухню і поставила чайник.
«Амурні» мережі та безкоштовне житло
…У Ольжиної родини була квартира, яку вони збиралися здавати. Вона залишилася після відходу її любої бабусі. Дівчина спершу жила там — хотіла бути самостійною, не залежати від батьків.
Працювала менеджером, але останнім часом коштів їй забракло, і на сімейній нараді вирішили: Ольга повертається до батьків, а ту квартиру поки що здадуть в оренду.
Дали оголошення, і за тиждень знайшовся претендент на житло…
Коли Ольга побачила його на порозі, він їй одразу сподобався — високий, симпатичний блондин, молодий хлопець. Він широко усміхнувся господині, яка запросила його в дім. Походив по квартирі, огледівся.
— Ну, мені все підходить, — озвучив він своє рішення. — І район у вас хороший. До мого інституту недалеко.
— Хочете кави чи чаю? — несподівано для самої себе запропонувала гостю Ольга.
Він уважно подивився на неї.
— Не відмовлюся, — і просто засліпив дівчину променистою усмішкою.
Ольга злякалася, що вже потрапила в тенета Амура, бо її стан під час спілкування з хлопцем був порівнянний з ейфорією. Вона давно, якщо не сказати ніколи, такого не відчувала.
За столом вони з Романом (так звали молодого чоловіка) розговорилися й познайомилися ближче.
Він приїхав до їхнього міста вступати до інституту. Уже склав усі іспити й набрав потрібну кількість балів. Але в гуртожитку жити не хоче, тому й шукає собі невелику квартиру.
— І правильно, Романе. У гуртожитку й вчитися не дадуть сусіди.
— А ви, Ольго, вчитеся чи працюєте? — запитав хлопець.
— Працюю. Менеджером в одній фірмі.
Вона бачила, що хлопець уважно її розглядає, і від цього ніяковіла. Ольга знала, що не красуня. Якось не пощастило їй ні з фігурою, ні з лицем. Весь час боролася із зайвою вагою, сиділа на дієтах, бігала вранці.
А зовнішність свою коригувала за допомогою макіяжу.
Ось і сьогодні, чекаючи гостя, навела красу і вклала своє кучеряве русяве волосся в нехитру зачіску — чоловік усе-таки прийде!
Ользі було двадцять два, але парубка в неї не було. І цей блакитноокий Роман одразу підкорив її своєю увагою й усмішкою.
Того дня вони спілкувалися майже три години, і коли він ішов, то сказав, що хотів би ще зустрітися. Ольга засоромилася. А в душі зраділа.
— Коли ти хочеш заселитися? — запитала вона.
— За тиждень. Поки з’їжджу додому, заберу деякі речі, а потім уже сюди.
— Отже, у мене є тиждень на збори, — зробила висновок Ольга.
— У мене речей небагато, тож, якщо не встигнеш одразу всі свої зібрати, не страшно — нехай залишаються тут. Потім забереш… — турботливо сказав Роман і зазирнув їй в очі.
За тиждень він заселився у квартиру. І знову вони з Ольгою просиділи за чаєм більше трьох годин, а потім він запропонував їй зустрітися наступного дня і сходити куди-небудь. Дівчина була на сьомому небі від щастя — про такого красеня вона й не мріяла!
Медовий місяць на халяву
Їхній роман розвивався стрімко. Хлопець зачарував Ольгу своєю увагою й турботою, був ласкавим і старався в усьому їй догодити. А за місяць запропонував їй жити разом…
У тій самій квартирі. І вона, звичайно ж, погодилася. Так, тепер він не платив їй за житло, але його турбота й любов сторицею окупали орендну плату.
Через два місяці Роман повіз Ольгу знайомитися з батьками, і їй здалося, що вона їм сподобалася. Після зустрічного знайомства з батьком і матір’ю дівчини Роман освідчився їй.
— Люба, я зрозумів, що ти — моя доля, і я більше не хочу чекати… Будь моєю дружиною!
Весілля, завдяки батькам, зіграли пишне. І молодята зажили новим, щасливим сімейним життям.
Роман щодня ходив на заняття до інституту, а Ольга — на роботу. Її підвищили на посаді, і зарплата стала набагато вищою. Тепер грошей вистачало на двох.
Ольга була щаслива — про такого чоловіка вона могла лише мріяти!
І вдома, і на людях він був до неї уважний і не соромився висловлювати свою любов. Знайомі збоку милувалися цією парою, а дехто навіть заздрив їхнім стосункам.
«І як Ольга змогла спіймати такого красеня?» — дивувалися її подруги.
Так тривало п’ять років, поки Роман не закінчив інститут…
***
Тетяна налила Ользі й собі чай і приготувалася слухати свою сусідку далі.
— Тетянко, ти ж знаєш нас із Романом, — почала Ольга. — Як добре ми жили, у мирі та любові… — вона раптом розплакалася. — Я просто не можу в це повірити… Мені здається, що все це сон… Кепський сон.
— Щось трапилося, Олю? — занепокоїлася Таня.
— Розповім усе по порядку…
…Місяць тому Ромчик захистив диплом. У нього було достатньо часу на відпочинок. Але вона бачила, що він так і продовжує лежати на дивані перед телевізором і байдикувати.
Чекала-чекала, що він заговорить про те, що влаштовуватиметься на роботу, але не дочекалася. Вирішила сказати йому про це сама.
Його реакція була бурхливою: «На роботу? Ти змушуєш мене йти працювати?» Він почервонів від злості, зіскочив, одягнувся і, грюкнувши дверима, кудись зник.
А наступного дня до Ольги заявилася ціла делегація: Роман та його батьки.
Мати обурено заявила, що вони забирають свого сина, бо вона, така-сяка, змушує його влаштовуватися на роботу… Не дає йому знайти себе. Подиву Олі не було меж…
— Що?! — запитала вона. — А як ви собі все уявляли? Жінка все життя має утримувати вашого сина-дармоїда? Тобто я, так? А він буде шукати себе, лежачи на дивані?
— А чому це він має гарувати?! Він не для того інститут закінчив, щоб на першу-ліпшу роботу бігти! Вистачить і того, що ти працюєш! Вже й почекати не могла, доки хлопчик на ноги стане! Збирайся, синку. Із нею нам нічого ділити!
І Роман слухняно пішов збирати свої речі.
Не вірячи своїм очам, Ольга звернулася до нього:
— Ромо, ти серйозно? Ти йдеш? А як же наша любов? Наша сім’я? Мрії зістаритися й померти в один день?
— Хм-м… — з єхидною посмішкою хмикнув він. — Яка любов? Ти на себе в дзеркало дивилася?! Мені біля тебе стояти було огидно всі ці п’ять років, не те що в ліжко лягати!
Я терпів усе тільки тому, що не хотів платити за квартиру! Мені було так вигідно — і житло, і харчування безкоштовне! Думаєш, чому ти досі не залетіла? Я цього не хотів!
Ольга знову заплакала.
— Таню, я при цих його словах думала, що мене вхопить удар… У мене на голові волосся заворушилося! Я навіть не знайшла, що відповісти цій сволоті! А вони швидко зібралися, кинули на тумбочку ключі від квартири й пішли. І Ромчик навіть не глянув у мій бік на прощання, уявляєш? Ти уявляєш, Танечко, навіть не глянув!
— Отож-бо… Такого я ще не чула, скільки живу, — Таня була ошелешена. — Жити п’ять років із жінкою, щоб не платити за квартиру? Навіть одружитися з нею! Ти знаєш, це якесь просто збочення! Ще й образити її на прощання! А мати його, жінка, все це заохочувала! Цікаво, її чоловік теж не працює все життя? Вона все сама на собі тягне? Чи це син у неї голубої крові? Якісь моральні виродки, а не сімейка!
— Так, Танюшо, я теж так подумала. Шкода тільки, що п’ять років життя пішли коту під хвіст… Я думала, що спіймала птаха щастя, а виявилося, що це та ще «любов»! Використав мене на повну котушку і кинув, як використану річ… — Ольга зітхнула й продовжила:
— Дякую, що вислухала. Мені стало набагато легше. Тепер навіть не знаю, що казати знайомим і родичам — куди подівся мій коханий чоловічок, який так був до мене уважний, особливо на людях…
— Та так і скажи: «Розлучилися, він виявився не тією людиною, яку грав». Люди попліткують-попліткують, та й забудуть. А ти все почнеш з чистого аркуша. І все в тебе буде добре, я впевнена, бо ти не актриса, а щира людина.
А от він нехай спробує знайти дурепу, яка гаруватиме на нього, такого принца, до кінця життя! — підбадьорила Таня свою сусідку й зраділа, коли Ольга усміхнулася на ці її слова.
Ольга усміхалася, а сама думала, що скоріше за все, знайде.
Знайде таку ж, як вона, яка буде на нього гарувати. Вона ж гарувала. Так і проживе Рома-альфонс безбідно, сито й комфортно.
Адже жінок, які люблять вухами, дуже багато… А красиве кохання закриває їм очі та вуха, немов полудою…
***
Отож-бо й воно, любі мої: не все те золото, що блищить, і не кожен «принц» виявляється справжнім господарем у домі та житті.
Ця історія — гіркий, але цінний урок про те, що краса й солодкі слова часто стають пасткою для щирого серця. Не поспішайте віддавати все — спершу придивіться до вчинків!
А чи траплялися у вашому житті такі майстри-облесники, які вміло грали в любов, аби скористатися чужою добротою? Поділіться, як вам вдалося їх розпізнати!
