Чоловік вважає, що я маю бути вдячна тому, що маю. Я заміжня. Є двоє дітей, чоловік працює. У чоловіка середня освіта, а в мене вища. Старшій доньці п’ять років, синові півтора місяці. На даний момент я у декретній відпустці. Сама працюю вчителем у школі. Чоловік заробляє непогано, живемо не багато та не бідно.
Живемо ми у приміському селищі. Я міська. Може, через це у мене повно амбіцій і є цілі в житті. Чоловік, навпаки, любить тишу і не хоче нічого змінювати у своєму житті. Я не говорю, щоб він зірки з неба діставав. Але в людини має бути бажання жити добре і краще.
Він навіть ремонт у будинку ледве-ледве робить, можна сказати моїми стусанами. Коли бачу сусідів, у яких будинки та дворики відремонтовані, пофарбовані та все так акуратно зроблено, просто на душі боляче. Ну чому мій чоловік не такий.
Чому він не прагне вперед, щоб жити краще? Не думаю, що це ліньки. Чоловік каже мені, що я маю бути вдячна тому, що маю. Робота є. Дах над головою є. Їжа є, а головне – діти здорові. І що одного дня Бог почує моє вічне невдоволення і пошле мені найгірше життя.
За словами чоловіка, я повинна бути задоволена своїм життям, тому що є люди, які живуть гірше за нас. І тоді я думаю, наскільки правий мій чоловік. Як прийняти своє життя таким, яким воно є?
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…