Будинок престарілих — звучить страшно, але іноді просто немає іншого виходу. Я живу з мамою, їй 79 років, нічого не хоче робити вже 7 років, вдає, що нічого не розуміє, зате, коли їй треба, вона все розуміє, дістає на повну, з примхами, претензіями, прискіпуваннями.
Горщики після неї я виношу на вулицю, побутових умов ніяких немає. Купаю її в лазні тільки після того, як пройду з нею всі кола пекла, вмовляю, погрожую, що кину її одну назавжди, якщо вона не буде митися.
Зате від мене вимагає щогодини, щоб я помила руки. Якщо кажу, що помила я вже 100 разів, каже:
— А я не бачила і не чула!
Жити стало нестерпно. Шкода, мама рідна начебто, а не хочу з нею жити. Я повільно з нею старію і чахну.
Де логіка? Якщо я помру раніше за неї, який тоді сенс у тому, що вона мене народила? Виходить, народила, щоб отруїти і вкоротити життя?
Подруга живе в Америці, каже, там самі люди похилого віку вирішують доживати в будинку для людей похилого віку, продають свій будинок або квартиру і йдуть туди.
У них там це не вважають ганьбою. Діти, онуки зайняті, а людям похилого віку в таких закладах комфортно, погодують вчасно, медична допомога є.
Але це ж в Америці, а в нас будинок для літніх людей гірший за підвал, навіть говорити не хочу. Та й багато дітей терпітимуть, щоб квартира залишилася. Злидні, одним словом.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…