Змушена жити з батьками у їхній квартирі, бо окремого житла немає, працюю, але не заробляю настільки багато, щоб вистачало на орендоване житло і на няню, дитина все ж таки ще маленька і за нею потрібен нагляд, мама допомагає мені в цьому, поки я на роботі, незважаючи на те, що на роботі чоловічий колектив і працюю я дуже багато, особисте життя ніяке

Мені 30 років, є син, йому 6 років. У шлюбі була 3 роки, але у 2015 році ми з чоловіком розлучилися. З того часу життя не клеїться. За колишнім чоловіком не сумую, не люблю, але життя чомусь зайшло в глухий кут. Я змушена жити з батьками у їхній квартирі, бо окремого житла немає.

Працюю, але не заробляю настільки багато, щоб вистачало на орендоване житло і на няню. Дитина все ж таки ще маленька і за нею потрібен нагляд, мама допомагає мені в цьому, поки я на роботі. Незважаючи на те, що на роботі чоловічий колектив і працюю я дуже багато, особисте життя ніяке.

Було кілька короткочасних романів, але не більше. Найчастіше трапляються чоловіки, які або, дізнавшись, що у мене дитина є, зникають, або одружені, або ті, кому потрібна допомога. Я не чекаю принца на білому коні, у мене дуже невибагливі побажання до майбутнього обранця, але ні, я одна і мені дуже, дуже самотньо.

Мені навіть не потрібна фізична та матеріальна допомога, мені просто хочеться любити чоловіка, і щоб він мене любив. Я не страшна, не дурна, не зануда, але ні, не виходить жити так, як хочеться. З батьками жити дуже складно, тато постійно п’є.

Я багато разів думала з’їхати, але я живу в мегаполісі, одній мені не потягнути орендоване житло, а одиноких подруг, з ким можна було б розділити це житло, у мене немає. З кожним днем я все гірше і гірше почуваюся, мені часом здається, що час сходити до психолога, оскільки погані думки нагнітають, постійно поганий настрій і апатія до всього. Я не знаю, що робити, і як вибратися із цього замкнутого кола.