Валентина побачила, що Геннадій задрімав у кріслі біля телевізора. Хай дрімає, він сьогодні напрацювався в городі, втомився.
Відпочине, може хоч бурчати перестане, а то бубонить цілій вечір:
— Знову донька із зятем до свекрухи поїхали на вихідні! І внуків повезли, я їх уже місяць, мабуть, не бачив!
Ну не хочуть до нас їздити, то й не треба, мені до того й діла немає! А ти все одно скажи їм, Валю, що недобре так, батька з матір’ю забувати.
Перед людьми соромно, до всіх приїхали, а до нас ні. І чого їм там у свекрухи, медом чи що намазано?
І все їдуть та їдуть туди, образливо навіть! Для кого ми тут усе влаштовували? Внукам батут купили, басейн надувний, ігри всякі є.
А вони приїдуть на день, не встигнеш і поглянути на них, та слова сказати. І шмиг – уже поїхали. А туди на всю відпустку їдуть, ніби їм там рідніше.
Ти скажи їм, Валю, ти ж там з Анютою частенько шушукаєшся, та переписуєшся.
— Сам скажи або напиши, ти дивися секретаря собі знайшов, – Валя мила посуд і говорила голосніше, шум води заважав.
– Ти минулого разу на них накричав, що вони куртки старі розкидали, а Павло ж нам увесь город мотоблоком перекопав. І на машині допоміг тобі колеса зимові на літні поміняти.
І в сараї потім з тобою розбирався, та ще й яблуні обрізав. А ти вічно невдоволений, Гено, не цінуєш ти їхню допомогу, а діти ж стараються.
Та й внуки на велосипедах по багнюці накатались і біля сараю їх тимчасово кинули, бо кошенят дивитися побігли. А ти як на них бурчати став?
Що раз вони за собою велосипеди не прибрали, ти їм не даси більше на них кататися. У сараї замкнеш і не даси!
От вони до свекрухи й поїхали, Поліна Якимівна одна живе, без чоловіка. Вона завжди їм рада без пам’яті й ні за що їх не сварить. Що не зроблять – всьому рада.
От вони там і себе господарями почувають, паркан там новий поставили, який захотіли. Фарбують його, як хочуть, а свекруха їх тільки нахвалює, от розумна жінка!
Аньці нашій свекруха млинці смажить, коли та виспиться, жаліє, що вони на тижні втомлюються на роботі, та з дітьми.
Вони виросли вже, дорослі стали, а ти все їх повчаєш, ну кому це сподобається!
— Ти чого сама на мене так кричиш, теж мені, найрозумніша знайшлася! – буркнув собі під ніс Геннадій і від поганого настрою та від досади невдовзі задрімав біля телевізора.
— Вода в мене шумить, ось що я кричу! – Валентина домила посуд, зазирнула в кімнату й переконалася, що Гена її не чує, задрімав нарешті.
Тоді вона взяла мобільний і доньці набрала:
– Анюточко, привіт, ну як ви там? Погода хороша? Картоплю вже Поліні Якимівні посадили? От ви молодці, трудівники. А ввечері що робитимете? Шашлики смажити? А діти як?
Ми з батьком за вами та за внуками скучили вже, ви до нас приїхати хоч збираєтеся? Що мовчиш, Анюточко?
Ну ти хоч таткові зателефонуй, поговори з ним, а то він мене змучив своїм бурчанням.
Ти ж знаєш, це він на словах сердитий, а так він за вас душу готовий віддати, сумує, та ж не зізнається, самому йому зателефонувати гординя не дозволяє.
Вважає, що раз він старший, то негоже йому просити, ну такий він у нас, сама знаєш. Тож, Анюточко, зателефонуєш таткові?
Він зараз задрімав, ти йому краще хвилин через двадцять набери, добре? Ну цілую вас, Павлику та дітям привіт, та й Якимівні теж.
Валентина поклала мобільник і тихенько в кімнату зазирнула, чи не чув Генка, що вона доньці телефонувала.
Усе життя вона між ними іскри гасить, характерні ж обоє!
Гена все ще дрімав, ну та хай відпочине, весь день він то дрова колов, то компост із купи на тачці возив, теж уже не хлопчик.
Валентина повернулася на кухню й дістала борошно, яйця та яблука. Треба швиденько тісто збити на пиріг, до чаю ой як добре м’якенький. І швидко, і смачно.
Валя ввімкнула блендер, збила яйця з цукром, потім борошно додала, тісто легке, пухке буде. Яблука нарізала, ось і духовка нагрілася.
Поставила пиріг у духовку, скоро Геночка прокинеться, чай питимуть.
Поки мила з-під тіста каструлю, Гена з’явився. Порожевів, відпочив, і обличчя якесь аж надто задоволене:
— А ти що, Валю, все тут топчешся? Допомогти тобі чаю заварити? – і не втримався, видав свою радість: – От ти, Валю, з Анькою переписуєшся, та передзвонюєшся, та ніяк толком ні про що домовитися не можеш.
А вона мені зараз сама зателефонувала, мені, таткові своєму. Про здоров’я питала, про внуків розповіла.
Сумує, каже, за нами, чуєш, Валю, су-му-є!
Обіцялися наступними вихідними до нас тепер приїхати, та ще й хочуть відпустку продовжити. О як!
Хочуть дещо поробити, на рибалку зі мною поїдуть, зять гачки нові купив, та ще й лещата обіцяв привезти й поршень.
Та що я тобі кажу, це наші справи, чоловічі.
Хороший у нас все-таки зять, і донька хороша, зателефонувала таткові, й ми з ними одразу про все домовилися.
Нічого ти, Валю, без мене не можеш, – завершив свою (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) промову Геннадій і, досить насвистуючи, накинув кофтину на плечі й на вулицю вийшов на ґанок подихати.
Валентина усміхнулася, руки рушничком витерла й взяла мобільник. Написала повідомлення Анюточці:
– Молодець, доню, що таткові зателефонувала, цілую, чекаємо вас!
Потім перехрестилася, усміхнулася своїм думкам, дістала ароматний пиріг з духовки й крикнула чоловікові:
– Гено-о-о, пиріг готовий, йди чай пити!
– Йду, Валюшо, йду, вечір такий зоряний, теплий, думаю, до вихідних кльов буде що треба! А це що за пиріжок у тебе тут? І коли це ти встигла, Валюшо, кохана моя? Еххх, все-таки добре, що ми не одні!
Іванко внук приїде – буду вчити його на турніку підтягуватися, а то висить на ньому, як ганчірка.
Ех, чайок смачний, а пиріг твій, Валю, кращий за будь-який торт. І взагалі, ну й розумна ти в мене жінка, Валюшо, краща за всіх на білому світі!
