Тамара дивилася на свою двадцятип’ятирічну доньку Мілану і з болем у серці розуміла, що втрачає її безповоротно. У її голові не вкладалося все це. Де вона упустила свою дитиночку і як тепер жити далі їй самій, немічній і самотній.
А треба просто визнати той факт, що її безжально зрадили, викинули на узбіччя і тепер треба самій дбати про себе.
Тамара вийшла заміж дуже рано. Миколу вона не дуже й любила. Подобався — був високим і освіченим. Але вдома, з матір’ю і молодшою сестрою Оленкою, жити було ще гірше, хотілося якнайшвидше піти з дому. Але куди?
Заробляла вона зовсім мало, щоб винайняти хоча б кімнату в комуналці. Вихід був один — швидке заміжжя. А Коля давно поглядав у її бік, робив натяки.
Недовго думаючи, Тамара погодилася на його пропозицію. Весілля як такого не було. Для кого ця показуха? Краще удвох поїхати на море або з’їздити в Карпати.
Мати із сестрою не приховували своєї радості. З Тамарою в них були непрості стосунки. І ось, нарешті, звільниться ще одна кімната і дихати стане легше без нудної Томки.
Старша дочка дратувала матір, з молодшою дочкою Оленкою вони були на одній хвилі.
– Микола хороший хлопець, міцно стоїть на ногах і освіту вищу здобув. Нормально заживете, тільки допомоги від мене ніякої не чекай, мені ще Оленку ставити на ноги, – казала вона Тамарі.
– Я й не чекаю. Хочу професію змінити. У садочку зовсім платять мало, а в нас ніякого житла немає, чоловік сам навряд чи оплату потягне.
З дитиною зволікати молоді не стали. І незабаром з’явилася на світ довгоочікувана донька Мілана. Таке ім’я дав їй батько. Тамара хотіла назвати Наталею, на честь покійної бабусі, яка її дуже любила. Але сперечатися з чоловіком не стала, нехай буде Міланою.
Незабаром жінка стала помічати, що її чоловічок відкрито, не соромлячись, дивиться в бік на інших панянок і навіть дає оцінку їхній неординарній зовнішності.
Гуляють вони, наприклад, з дитячим візком у парку і йде їм назустріч самотня дівчина примітної зовнішності.
Микола обов’язково озирнеться, прицмохне і скаже: «Оце ноги, від вух ростуть просто!»
– А мої розлюбив уже? Ти можеш не зирити на інших жінок? Мене це дратує.
– Ревнуєш, значить любиш! Я ж молодий, ненаситний. Думаєш, я один такий? Зате вірний, люблю тільки свою єдину! – примовляв він, притискаючи Тамару до себе.
Але її дратували його ласки. Вона була вся зосереджена на своїй крихітній донечці. Ось кого вона любила більше за все на світі! Цей чоловічок завжди буде з нею. Ось із ким буде завжди взаємна любов!
А мати, сестра, чоловік – просто звичайна рідня.
Мілана росла на диво красунею. Тамара помічала в ній риси своєї покійної бабусі — козачки. Така ж чорноволоса, з густими бровами врозліт і виразними губами. «Ріднесенька моя ненаглядна, диво дивне, донечка кохана», – думала Тамара, дивлячись на неї.
Минуло п’ять років подружнього життя і Микола став наполягати на другій дитині. Він раптом став підозрілим і ревнивим, і йому хотілося усадити свою дружину вдома. Тамара таємно оберігалася, вона не хотіла більше дітей.
Але одного разу були з чоловіком у гостях і він, розпашілий від веселого застілля, замкнувся з дружиною у ванній і жадібно накинувся там на неї. Через деякий час Тамару знудило, а дві смужки на тесті тільки підтвердили її побоювання.
Нічого не сказавши чоловікові, вирішила терміново позбутися небажаної дитини. Вона більше не хотіла дітей від нелюбого Миколи. Її давно стала напружувати сімейне життя і пов’язані з нею клопоти і турботи. Тільки Мілана утримувала її від крайнього кроку. Дівчинку потрібно було ставити на ноги й на це були потрібні чималі кошти.
Тамара часто скаржилася самотній подрузі Тані на те, що втомилася від постійних готувань і виконання подружнього обов’язку.
– От дурненька! Скільки незаміжніх жінок тільки й мріють про це! Коля – видний, імпозантний і чого тобі не йметься! З жиру тільки бісишся! Не цінуєш свого щастя! Не жила ніколи сама, тому не знаєш як це важко. Самотню жінку будь-хто образити може!
– Але в тебе ж немає чоловіка і не пропала! – відповідала їй Тамара.
– Тому що заміж ніхто не кликав, донька – для себе, від одного коханця. Той і не підозрює про її існування.
Подружка Таня була ще однією віддушиною в житті Тамари, з нею вона могла бути відвертою і щирою, не те що з матір’ю і сестрою. Ті вже давно віддалилися і не цікавилися життям Тамари.
Іноді тільки просили привести до них маленьку Мілану на вихідні. Але після їхньої гостинності донька ставала примхливою і нервовою і називала матір Томкою.
Було зрозуміло, що родички налаштовують дівчинку проти рідної матері й при ній обговорюють її.
Микола пристрасно мріяв про сина і не залишав свою дружину в спокої.
– Або ти подаруєш мені спадкоємця, або на бік піду.
– Що ти сказав? Погрожувати мені вирішив? Тоді я подаю на розлучення, зрозумів?!
– Не погрожую, а попереджаю. Одна дитина – не родина, зрозумій.
Після цих розбірок Тамара стала спати окремо від чоловіка, їй не хотілося йти на друге переривання.
Миколу це страшенно бісило і злило, й іноді він зривався і накидався на дружину проти її волі.
Але через деякий час став раптом спокійним і врівноваженим і навіть дарував квіти.
Тамара видихнула. Її з головою поглинули турботи про Мілану, про її майбутнє. Дочка росла характерною і сварливою. Гладити її треба було тільки по шерстці, інакше ігнор.
Але Тамара терпіла, старалася з усіх сил. Виправдовувала зміни в її характері перехідним віком і гормональною перебудовою.
Подруга Таня стала приходити все рідше і ухилялася від зустрічей під різними приводами.
Одного разу, коли проходили з Міланою біля її будинку, вирішили зайти без попередження. Двері довго ніхто не відчиняв.
Тетяна вся пом’ята, заспана, нарешті, відчинила двері й сказала, що зараз не сама, просила її зрозуміти й довго вибачалася.
– Та, годі, чого там, – посміхнулася подрузі Тамара. – Телефонуй хоч іноді, не забувай.
Коли вийшли на вулицю, Мілана шепнула матері, що краєм ока побачила в передпокої черевики, схожі на батькові.
– Ну і фантазія в тебе, доню! Мало схожого взуття в місті! Ходімо швидше додому, здається гроза насувається.
Вдома Тамара приготувала нехитру вечерю і стала чекати чоловіка з роботи, але той чомусь затримувався.
А коли прийшов, був із дружиною холодний і байдужий.
Тамара вже давно помітила дивацтва в його поведінці. І на близькість Микола давно не наполягав.
Тамара після тихої сімейної вечері прийняла душ і спробувала пригорнутися до чоловіка, але той різко раптом встав із крісла і пішов застилати своє ліжко.
– Колю, а що відбувається? – образившись запитала його Тамара.
– Не бачиш, втомився. На роботі неприємності. Хочу спати, іди до себе.
Але сну в жінки не було, вирішила завантажити пралку і подивитися новий серіал. Взявши у ванній сорочку чоловіка, помітила підозрілу пляму на комірі. Це був слід від губної помади. Стала оглядати і обнюхувати решту його одягу. Вона пахла чужою жінкою.
– Загуляв, ненаситний. Ну і нехай, аби яку заразу в дім не приніс, – подумала Тамара і зопалу кинула речі чоловіка в пластиковий таз, – пери сам своє лахміття.
Розчесавшись перед дзеркалом, Тамара пройшла в кімнату сплячої доньки.
– Ось хто не зрадить мене ніколи, моя улюблена кровиночка, моя донечка, – вона з розчуленням дивилася на Мілану, що згорнулася, калачиком, – все на краще, нехай цей пес йде до своєї пасії, а ми з донечкою будемо жити одні в любові та щасті.
У вихідні Тамара першою почала розмову про розлучення. Микола спочатку відпирався, але потім, не витримав, зізнався, що давно спить із Тетяною і його все в ній влаштовує.
– Зрадили мене обоє, виходить. А я і дивлюся, що найкраща подружка зовсім заходити перестала, очі безсоромні ховає. Обоє виявилися ненаситними. Один кидається на кожну спідницю, друга звикла волочитися по чужих чоловіках. Ідіть обоє з очей моїх геть, не хочу, вас знати! – закричала зопалу Тамара.
Через два місяці все владналося. Пару розлучили і Микола переїхав до Тетяни, а Тамара залишилася в залишеній ним квартирі з донькою Міланою.
Дівчина дуже переживала і сумувала за своїм батьком. Заміж вона вийшла рано і незабаром народила хлопчиків-двійнят.
Тамара душі не чула у внуках, але донька все частіше відмовляла матері у спілкуванні з ними. І взагалі віддалилася – більше мовчала і перестала бути відвертою. Зять теж перестав заходити до самотньої тещі.
Тамарі часом було так тоскно, словами не передати. Несподівано дізналася, що всі вихідні дочка проводить із дітьми на дачі в Тані й Миколи.
– Там, мамо, повітря свіже й озеро гарне. Дітям на природі дуже добре. І не треба ображатися, я їжджу до рідного батька. А ваші стосунки мене не стосуються!
– То й гадюка ця там, зрадниця!
– Тітка Таня дуже хороша і привітна. Ставиться до моїх дітей, як до рідних онуків, купує їм хороші іграшки.
– А мати, значить, погана? Сиджу одна в порожній квартирі й чекаю вас. Але ви всі повз. За що до мене таке ставлення не зрозумію, адже я все робила для тебе, ти ні в чому відмови не знала.
– Та заїдемо, як буде час! Не скигли тільки, дістала вже своїми нескінченними скаргами, – відповіла грубо Мілана і зачинила вхідні двері.
На нервовому ґрунті Тамара тяжко захворіла, але донька лише раз відвідала її в лікарні. Мати вмовляла її побути з нею довше, але та різко виривала руку з материнських долонь і казала, що їй час додому, до чоловіка й дітей.
«Мілана, Мілана», – кликала вона її довгими ночами і гірко плакала, уткнувшись обличчям у лікарняну подушку.
***
Ця історія – гіркий приклад того, що посієш, те й пожнеш. Тамара все життя будувала своє щастя на переконанні, що власна дитина ніколи не зрадить, але, відштовхуючи інших, вона не помітила, як і сама вчила свою доньку ставити особисті інтереси понад усе.
Можливо, варто пам’ятати, що щирість і тепло, які ти даєш іншим, повертаються до тебе в найнесподіваніший момент.
А як ви вважаєте, чи передаються дітям батьківські помилки?
