За вечерею Оля сказала чоловікові.
— Юрчику, ти на суботу нічого не плануєш?
— Та ні, зая, нічого начебто. А що, у тебе є пропозиції?
— Ну-у, загалом, мені Янка дзвонила, зустрітися хоче.
— А, тоді я з хлопцями домовлюся, підемо, в паб на футбол, щоб вашій дівочій компанії не заважати!
— Та ні, тут така справа… Вона нібито заміж вийшла у своїх походах-подорожах, і хоче з ним прийти, ну, з чоловіком…
— Оце так… Тобто, моя присутність обов’язкова?
— Ну, котику, ти ж у мене розумничок! Я ж не можу з Янкою усамітнитися, а його, цього, кинути одного. А так ви з ним після спільного столу у вітальні посидите за пінним, а ми на кухні потріпочемо з подругою!
— Гаразд, що вже з вами вдіяти, відволічу, дам вам можливість поспілкуватися!
— Дякую, рідний, я тебе дуже люблю!
— Я тебе теж. Давай, дзвони, домовляйся. Слухай, може, гусака з яблуками зробимо заради такої зустрічі?
— М-м-м, чудова ідея! Отже, вирішено?
— Вирішено і підписано!
Наступного вечора Оля зустріла чоловіка з якимось дивним виразом обличчя.
— Якась ти загублена, щось сталося? – запитав Юра. – Подзвонила, домовилася щодо суботи? А то Ігор наших збирає, питав, як я.
— Та зателефонувала, – дещо роздратовано відповіла дружина, – з’ясувала все. Не прийдуть вони до нас зі своїм Олексійком, не виявлять милість! І гуска скасовується, так само як і ковбасна нарізка та фаршировані яйця! Наша Яночка тепер завзята веганша, разом із чоловіком!
— Твоя подруга стала вегетаріанкою? От уже не подумав би!
— Не вегетаріанкою, а веганкою!
— А яка різниця, вибач, не розумію…
— Ходімо вечеряти, я тобі все поясню. Те, що сама зрозуміла.
Як з’ясувалося, Оля зателефонувала Яні, щоб узгодити точний час і меню, похвалилася, що в них буде гуска з яблуками. На це подруга відреагувала своєрідно – роздратовано фиркнула, і сказала, що краще тоді їм зустрітися в спеціальному ресторані – там можна посидіти в спокійній обстановці, поговорити, а головне, отримати здорову й безпечну їжу, що відповідає їхньому з Олексієм нинішньому статусу.
«Ти все одно не зможеш приготувати все, як потрібно, та й не встигнеш навчитися, тільки продукти зіпсуєш. Я тобі потім скину всі матеріали, будеш навчатися, а поки давай зустрінемося не заради їжі, а заради спілкування!»
Загалом, я попередньо погодилася, вже вибач, подруга все-таки. У них там досить складна градація, різні течії і вчення, я порилася в інтернеті, але не в усьому розібралася. У двох словах, вегетаріанці – це досить тихі люди, які не їдять м’яса. Ну, найбільш просунуті також відмовляються від риби й молока. Тобто, грубо кажучи, просто дотримуються певної дієти. А веганство – це не тільки дієта, це ціла ідеологія. Там пишуть, що вони не просто обмежують їжу, а борються за здоровий спосіб життя і права тварин. Мені незабаром набридло, якщо хочеш, сам подивися. Коротше, я пропоную зустрітися, поспілкуватися, а потім уже робити висновки, добре?
— Добре-то добре, – задумливо простягнув Юра, – тільки, знаєш, я б дуже не хотів вплутуватися в жодні дискусії щодо веганства, здорового харчування і прав тварин – у мене проблем і суперечок на роботі вистачає. Найкраще, якщо твої друзі дотримуватимуться загальноприйнятих табу на 4 теми: політика, релігія, фінанси, здоров’я. Ми з тобою ці питання обговорювати не любимо, тому хотілося б, щоб і вони їх не порушували.
— Добре, рідний, я поговорю з Янкою, взагалі, тільки вона моя подруга, а своєму Олексію нехай озвучить сама!
Ближче до суботи зміцніла підозра, що тихого, нейтрального вечора не вийде. Під час дзвінка Яна абсолютно не чула Олю, або відповідала щось на кшталт «Так-так, зрозуміло», а потім продовжувала гнути свою лінію. Зрештою, Оля просто гаркнула на неї і змусила вислухати побажання щодо теми розмов. Та хмикнула, якось гидливо зморщилася (це було добре видно на екрані) і пробурчала: «Ой, я тебе благаю, яка політика, яка релігія, ти про що, подруго?»
Нарешті в суботу зустрілися. Спочатку все було досить нешкідливо, і навіть десь мило. Чоловік Яни виявився на вигляд цілком нормальним, усміхненим високим блондином, вони познайомилися, стали вивчати меню, не знаючи, що замовити. Юру абсолютно не надихали всі ці фруктово-овочеві суміші, горіхові та злакові десерти. На щастя, заклад виявився не суворо веганським, а просто вегетаріанським, і якщо м’яса отримати тут було неможливо, то все ж Юра зміг замовити собі якусь страву з сиром, пінне з вареними креветками та сирні котлети.
Олексій з Яною несхвально покосилися на його страви, але поки що промовчали. Юра розраховував, що чоловік підтримає його компанію хоча б із напоєм, але виявилося, що ніяких шкідливих напоїв вони взагалі не вживають. Крім усього, під забороною був мед, одяг із натуральної вовни та шкіри, і багато іншого. Але якщо вибір їжі врешті-решт був особистою справою кожного, то спілкування за столом не склалося з самого початку. Яна вперто зводила всі розмови до правильності її з чоловіком вибору і згубності шляху, яким йдуть їхні друзі.
Оля із солідарності замовила собі такі ж веганські страви, тож здебільшого вогонь критики припав на її чоловіка, який похмурішав дедалі більше. Усі спроби перевести розмову на спільних знайомих, футбол, навіть банальну погоду впиралися в одну й ту саму тему: як добре й правильно бути веганом, а також, як погано й неправильно вбивати та їсти бідних тварин і труїти свій організм.
Зрештою, коли Яна на повному серйозі почала домовлятися з Олею щодо навчання тієї приготуванню правильної їжі і вимагати від неї, а особливо від Юри негайного вступу до їхнього товариства і змін у своєму світогляді, Юра встав з-за столу, буркнув: «Я освіжитися, ненадовго!», і попрямував у бік туалетних кімнат.
Незабаром він повернувся, сів за стіл, а через десять хвилин пролунав дзвінок на його телефон. Він натиснув прийом, поговорив кілька хвилин, причому всі чули, що на іншому кінці теж говорять, це був реальний виклик.
— Вибачте, друзі, сусіди дзвонили, нас начебто затопили зверху, треба терміново їхати розбиратися! Усього хорошого, спасибі за чудовий вечір, потім зідзвонимося, якщо що! Олечко, сонечко, поїхали швиденько, машину вести тобі доведеться, я пив! Все, бувай! – він покликав офіціанта, попросив визначити їхню частку, розрахувався, покрутивши головою, сховав чек у портмоне.
Коли вони від’їхали від ресторану, Оля напівзапитувано вимовила.
— Це Олежка дзвонив?
— Ну так, я йому послав виклик, він мені передзвонив за десять хвилин, усе, як зазвичай у таких випадках.
— Чесно кажучи, якби ти цього не зробив, за три хвилини я сама б Олегові зателефонувала.
— Що дістала тебе подружка?
— Ще й як! Вони на повному серйозі вирішили нас перевиховати, зробити своїми соратниками. І це тільки початок, вони хочуть взагалі, на сироїдіння перейти, крайній ступінь веганізму, так би мовити!
— Це що, значить, тільки сирими овочами харчуватися?
— Типу того. Варити начебто можна, але не вище 48 градусів…
— Знаєш, люба, я людина спокійна, до всяких таких штук ставлюся з розумінням, як то кажуть, толерантно. Але за однієї умови…
— …не нав’язувати своє бачення іншим! – підхопила, посміхаючись Оля.
— Правильно кажеш. Я не збираюся вступати в секту свідків веганізму, але залишаю це право твоїм друзям. Якщо вони захочуть харчуватися таким чином – це їхня справа. А коли прийдуть до нас у гості, можеш приготувати для них якийсь салатик, або овочеве там рагу. Але я їстиму м’ясо, як звик. І до речі, веганське харчування – це зовсім недешево. Коли приїдемо додому, я покажу тобі чек із ресторану, ти очманієш!
— А чого не зараз?
— Не можна! Перехопить подих, управління втратиш! – напівжартома-напівсерйозно відповів Юра, і раптом голосно фиркнув.
— Ти чого? – покосилася на нього дружина.
— Та я уявив собі фізіономію нашого, так би мовити, нащадка. Як приходить він увечері додому: «Мамо, що поїсти є?». А ти йому, така: «Ось, капусточка, морквинка, котлетки з буряка, їж, синку!»
— Так… – посміхнулася Оля, – але за всієї користі м’яса, про овочі забувати теж не потрібно, їх не можна ігнорувати!
— І не треба ігнорувати, – посміхнувся Юра, – наприклад, тушкована капусточка із сосисками, та під пінне, дуже навіть душевно!
— Гаразд, розберемося, головне – не впадати у фанатизм, усе добре в міру.
— Істину кажеш, жінко!
І подружжя весело засміялося.
