День у Надії Іванівни з самого ранку пішов шкереберть, довелося добряче понервувати.
Донька Ліля вранці, вже вибігаючи на роботу і накидаючи пальто на ходу, раптом видала:
— Мамусю, до речі, ледь не забула! Ми з Генкою сьогодні ввечері до нас забіжимо. Хочу вас із татом нарешті з ним познайомити. Мені Гена вчора пропозицію зробив!
— Яку ще пропозицію?! А чого ж ти вчора мовчала, Лілю?! — остовпіла Надія Іванівна, зупинившись посеред коридору з рушником у руках. — Ну хіба ж не можна було попередити заздалегідь?
Донька їм із батьком уже всі вуха прозижчала про того Геннадія. І який він хороший, і розумний, і симпатичний.
Та ще й ніби при посаді, хоч і невеликий якийсь там начальник.
А найголовніше — Ліля нарешті по-справжньому закохалася, це ж неозброєним оком видно. І схоже, що й справді в порядного хлопця: він її до самого під’їзду щовечора проводжає, іноді навіть квіти дарує. Та й так видно, що дитина щаслива — аж пурхає по квартирі, очі світяться, тільки й чути цілими днями:
— Мамо, а Гена сказав, що ніколи в житті не зустрічав такої, як я!
— Мамусю, а як… а мені в цій сукні добре? Як думаєш, якщо я в ній сьогодні на побачення піду?
І все чепуриться, то так перед дзеркалом стане, то збоку на себе гляне.
Батько он днями навіть не витримав і буркнув:
— Та що це останнім часом за метушня в хаті робиться? Що це з нашою Лількою?
— Що-що… Заміж дівка зібралася, не бачиш, чи що?
Ох і кумедні все-таки ті чоловіки! Так туго іноді до них доходить, що просто сил немає!
— Як це заміж? — щиро здивувався її Михайло Ілліч, ніби їхній доньці не двадцять три роки, ніби не вона вже технікум закінчила і ніби не вона вже працює.
— Ну а ти як думав? Донька під вінець скоро піде, а він усе дивується!
— І хто він такий? — раптом суворо насупив брови батько. — Ти хоч бачила того хахаля, Надю? Не бачила?! Ну як же так, Надю?!
— Та він же її пізно ввечері проводжає, з вікна вже темно, нічого не розгледиш, — виправдовувалася перед чоловіком Надія Іванівна.
Але зате сьогодні Ліля нарешті приведе знайомити свого Геночку!
Шкода тільки, що все отак бігом-бігом. Надія Іванівна завжди мріяла до такого важливого дня накрити розкішний стіл, наготувати всякої смакоти, а тепер просто фізично не встигне.
Та ще й не встигла вона переступити поріг роботи, як дівчата на кухні одразу загаласували: до обіду нагряне серйозна перевірка. І не своя, а стороння!
От тобі й маєш, ще одна напасть!
Перевірки в них різні бувають. Зазвичай своя комісія зняла пробу — та й по всьому. А сьогодні якісь чужі приїдуть!
Надія Іванівна все своє життя кухарем у заводській їдальні відпрацювала. Кухар вона від Бога, роботу свою обожнює, і її завжди тільки хвалять. За стільки років — жоднісінької скарги.
Але тих перевірок вона все одно щоразу боїться, аж руки трусяться, наче школярка перед іспитом.
За п’ятнадцять хвилин до початку обідньої перерви на кухню зайшла комісія. Дві поважні жінки старшого віку і якийсь молодий чоловік. Почали знімати проби: спершу перевіряли салати та закуски, потім перейшли до перших страв.
Голова комісії, той самий молодий чоловік, спершу якось так підозріло скривився, як здалося Надії Іванівні, і щось там черкнув собі в блокнотик.
У неї серце аж у п’яти впало: невже їм щось не засмакувало?!
Але коли дійшла черга до перших страв, голова комісії раптом розплився в задоволеній усмішці. Друге і компот теж оцінили на відмінно.
Завідувачка їдальні, Ганна Миколаївна, з якою Надія Іванівна вже понад двадцять років пліч-о-пліч біля плит стоїть, потім її ледь не розцілувала:
— Ну ти, моя дорога Надіє Іванівно, як завжди — на висоті! Не підвела! Навіть від такої раптової комісії відбилися. Молодець, чекай на хорошу премію!
Тож додому Надія Іванівна летіла просто на крилах, у чудовому настрої.
Хоч день і видався нервовим, зате фінал який хороший! Залишилося тільки із зятем майбутнім познайомитися.
Дай Боже, щоб хлопець путящий виявився. Ну яка ж мати не хоче щастя для своєї дитини?
Наготувати щось особливе їй, звісно, не вдалося. Щоправда, пироги з капустою ще відучора лишилися, та й у холодильнику сяке-таке було.
Зрештою, Лілечка казала, що вони взагалі їсти не будуть: заскочать на хвилинку познайомитися і одразу в кіно побіжать.
Чоловік Михайло вже зі зміни повернувся, якраз із душу вийшов. Надія Іванівна йому свіжу сорочку випрасувану дала і нормальні штани, а то ж знову натягне ті свої розтягнуті на колінах спортивки і стару вилинялу футболку!
Аж ось і довгоочікуваний дзвінок у двері!
Надія Іванівна нервово обсмикнула святкову кофтинку:
— Мішо, йди зустрічай майбутнього зятя!
Чоловік відчинив двері. Надія Іванівна спершу побачила свою Лілечку — сяючу, усміхнену. А потім перевела погляд на її обранця… і ледь мову не відняло!
Поруч із Лілею стояв… той самий голова комісії, що сьогодні в них у їдальні з перевіркою був! Геннадій Анатолійович власною персоною!
Молодий чоловік теж на мить зніяковів, але одразу ж щиро всміхнувся:
— Надіє Іванівно, як приємно вас знову бачити!
— Ви що, вже знайомі? — Ліля круглими очима дивилася то на маму, то на Гену.
— Уявляєш, донечко, виходить, що ми сьогодні вже познайомилися. Щоправда, це було в мене на роботі, — швидко оговтавшись, пояснила Надія Іванівна і від широти душі одразу ж запросила всіх до столу:
— Проходьте до зали, нам дуже приємно познайомитися! Може, все-таки чаю з печивом чи з домашніми пиріжками? Лілю, ти хоч і казала, що ви в кіно поспішаєте, але ж час іще ніби є?
Геннадій якось так мило, майже по-дитячому всміхнувся і раптом несподівано запитав:
— Знаєте… мені сьогодні так ваш розсольник запав у душу! Ніколи в житті такого смачного супу не їв. А нормально пообідати через ту перевірку так і не вдалося…
І подивився на неї такими очима, як голодний хлопчисько!
І Надія Іванівнакимось десятим чуттям раптом зрозуміла: він і справді дуже хороша, світла і відкрита людина!
На щастя, вдома у Надії Іванівни якраз була свіжа каструля розсольнику — у них в родині всі його люблять, щоб із зеленню та з густою домашньою сметанкою!
Тепер, при нагоді, Надія Іванівна завжди з гордістю розповідає знайомим, що зять її за розсольник полюбив. Тому, мовляв, на Лілі й одружився.
А Геннадій зазвичай зі сміхом додає:
— Звісно, за розсольник! А ще за плов, за зелений борщ, за пиріжки з капустою і запечену качку! А головне — за теплу материнську усмішку, доброту і справжню турботу.
Я як вас, Надіє Іванівно, тоді в заводській їдальні побачив, одразу собі подумав: треба ж, яка душевна жінка! І от як мені пощастило, що саме ви моєю тещею стали! Кажуть же: хочеш дізнатися, якою буде твоя дружина — подивись на її матір! Тепер я щасливий удвічі!
А зовсім скоро в Надії Іванівни приємних клопотів побільшає.
Нещодавно Ліля по секрету шепнула мамі, що вони з Геною чекають на дитинку. А взагалі мріють про трьох! Тож буде для кого бабусі розсольники варити та пироги пекти.
Цю теплу, по-справжньому домашню історію ми почули від нашої постійної читачки, і лише трохи причепурили її для вас.
Кажуть, шлях до серця чоловіка лежить через шлунок, але насправді — він лежить через щирість і родинний затишок, якого ми всі так потребуємо. А чи траплялися у вашому житті такі кумедні й доленосні збіги під час знайомства з батьками другої половинки? Поділіться досвідом.
