На вихідні Алла, як завжди, приїхала до матері. Матері 78 років, вона давно живе одна.
За два дні донька встигає зробити в хаті прибирання, випрати білизну. Машинки-автомата, як і води, в будинку немає. Влітку ще й город.
— Переїжджала б до мене, все легше буде, ніякого відпочинку тобі бідолашній немає, – казала їй мати.
— Мамо, у мене там робота, дочка, онучки, – зітхаючи, відповідає їй Алла.
— Степан повернувся. Дошки з вікон у хаті відірвав. Років п’ять, однак, хата пустувала після того як не стало Василини. Каже, що помотався по білому світу, тут хоче вік доживати. Про тебе питав, прийде, напевно, побачитися, – повідомила новину мати.
Степан… він був її шкільним коханням. Вона його любила, а він на неї уваги не звертав. У випускному класі Алла зважилася на відчайдушний вчинок, втопила відро в колодязі та побігла до Степана, просити, щоб дістав, а не то влетить від матері.
Степан взяв жердину і пішов. Він півгодини возився біля обмерзлого колодязя, але відро дістав.
— Думаєш повір’я спрацює? – засміявся він на прощання.
«Для кого відро дістати – тому судженим стати», таке повір’я було серед сільських дівчат.
Мав рацію Степан. Не спрацювало повір’я.
Він поїхав у місто. Закінчив інститут, багато разів переїжджав з місця на місце, майже всю країну об’їздив. Одружився і розлучався… і ось повернувся.
Алла після школи вступила до економічного технікуму в місті, недалеко від рідного села. Працює досі бухгалтером. Вийшла заміж. Зʼявилася єдина донька Вероніка. Вісім років тому Алла овдовіла.
Степан прийшов увечері. Змінився, звісно, постарів, посивів.
— А ти все така ж красуня, – сказав він, і обійняв Аллу.
— Треба ж, ти і брехати навчився. Мені, як і тобі, добре за п’ятдесят, змінилася і постаріла, як усі,- перебила його Алла.
Потім вони сиділи в альтанці. Випили потроху домашньої горобинової наливочки за зустріч, і розмовляли, розмовляли…
Степан розповів, що з дружинами, а їх у нього було дві, розходився по хорошому. Жодну не образив. Кожній дружині залишив квартиру і все разом нажите майно.
Є дорослий син від першої дружини. Він разом із матір’ю виїхав на постійне проживання до Німеччини.
Друга дружина сама подала на розлучення, закохалася в іншого, молодшого. Степан її утримувати не став. Дітей у них не було.
Степан уже на пенсії за стажем і шкідливим виробництвом. Планує сколотити бригаду з місцевих мужиків і зайнятися будівництвом будинків, дач, лазень, присадибних будівель і ремонтом. Попит є, початковий капітал теж є.
— Що це я все про себе? Ти як? Чув, що одна залишилася, – допитувався Степан.
І Алла несподівано для себе розповіла йому все. Мабуть, настав такий момент, їй необхідно було виговоритися, а може і наливочка подіяла.
— Не одна я, Степанку. Сім’я в мене велика. Я в цій родині, можна сказати, прислугою живу, – почала свою розповідь Алла.
— Донечка після школи вчитися не захотіла, одразу заміж вийшла. Зятя до нас привела. Квартира трикімнатна, місця вистачить усім. Подарувала мені онучку Даринку. І якось так вийшло, що всі домашні справи виявилися моїм святим обов’язком. У дочки депресія і маленька дитина.
Чоловік мій (золота була людина) жалів мене, допомагав. Ніколи не скаржився на здоров’я, а одного разу вранці не прокинувся. Для мене це був удар! Тільки сумувати ніколи.
Я працювала і тягнула на собі будинок. Витрати, знову ж таки, збільшилися. Зять трохи отримує. Усі свої гроші вкладаю в загальний сімейний бюджет. Була надія, що онука підросте, донька віддасть її в садочок і вийде на роботу, все мені легше буде, але… Онучці було чотири роки, і донька подарувала другу онучку Марійку.
Старша вже ходить до школи. Молодшій п’ять років. Донька сидить удома.
Я вранці годую зятя і дітей сніданком, збираю Дарину до школи. Молодшенька вдома з матір’ю залишається. Ну, як із матір’ю? Грає тихенько сама по собі, або дивиться мультики по телевізору. Вона в нас спокійна дівчинка, а мати спить до обіду.
Я старшу онуку проводжаю до школи, і йду на роботу. Увечері готую їжу на наступний день, займаюся з онуками, випрати, прибрати теж треба.
Пробувала говорити доньці, що я вже не молоденька, пора і їй щось робити по дому. Безрезультатно. Вона втомлюється з дітьми.
Зятя все влаштовує. Теща працює, грошей на витрати вистачає, йому й напружуватися не треба. До того ж, свої овочі з села.
Зять допоміг би мені в городі, але от біда, машини немає. Це він натякає, щоб я дала грошей на машину. Вони знають, що в мене є заощадження, а я боюся останнє віддати і залишитися з нульовим балансом. До того ж, моїх заощаджень на машину ніяк не вистачить.
Втомилася. Розумію, що сама винна. Виростила ледачу й безсовісну доньку. Усе розумію, а як вирватися з цього кола не знаю?
— Так, історія… не горюй, Алло, ми що-небудь придумаємо. Ходімо по домівках, світає вже, – Степан попрощався і пішов.
У неділю ввечері він привіз її на своїй машині в місто. Алла раділа, скільки провіанту вдалося привезти з села. Степан допоміг занести у квартиру мішки та сумки.
Коли він пішов, дочка запитала, – Де ти цього діда підчепила?
Алла пояснила, що це колишній однокласник, і почала розбирати овочі.
Через два тижні колишній однокласник приїхав ближче до обіду і почав виносити з дому речі, зібрані заздалегідь Аллою. Виглянули зі своєї кімнати заспані зять із дочкою.
— Що таке? Що за справи? – запитали вони в два голоси.
— Їду я від вас, заміж виходжу. Поїду в рідне село, життя буду зі Степаном доживати, – відповіла їм Алла.
— Ні, ти під старість років зовсім із котушок злетіла? Заміж вона виходить! Наречена! А ти, ненормальна пані, обід приготувала? Між іншим, твої онучки скоро зголодніють, – обурилася здивована дочка.
— А моїх онучок, своїх дочок ти тепер сама будеш годувати, і чоловіка свого теж. Я десять років для вас жила, а тепер хочу пожити для себе. Дорога донечко, доведеться тобі тепер самій трохи поворухнутися, – відповіла їй Алла.
— Зрадниця, я тобі забороняю бачитися з онуками,- верещала Вероніка.
— А я й не планую поки що з ними бачитися, у мене буде багато справ. До того ж, я за ці роки бачила їх набагато частіше, ніж ти, – і Алла вийшла.
У машині вона, звісно, заплакала.
— Усе-таки треба було заздалегідь попередити, що я їду,- сказала вона Степану.
— Ти б почула все те ж саме, тільки в більш розгорнутому варіанті. Неприємних слів тобі б наговорили ще більше. Рвати треба різко і по живому. Сильно вони до тебе присмокталися, інакше нічого б не вийшло, – відповів Степан.
Алла навела затишок у будинку Степана. Він зробив для неї туалет у будинку і встановив душову кабіну. Щоправда, з підводом води добре повозилися, а септик відкачувати двічі на місяць, але це вже дрібниці життя.
Аллу запросили в школу на посаду завгоспа. Вона погодилася. Зарплата, звісно, менша, зате спокійніше. Степан займається зі своєю бригадою будівництвом. Замовлення є в будь-яку пору року. Вони цілком щасливі, живуть дружно і спокійно.
Десь через місяць зять привіз на вихідні дівчаток. Даринка розповіла бабусі, що мама з татом часто сваряться. Тато сам варить суп, більше він нічого не вміє. Мама збирається працювати, але поки думає, куди влаштуватися?
У неділю зять хотів залишити молодшу внучку пожити в селі, але Алла не погодилася, – Я працюю, Степан теж. Діти мають жити з батьками. Погостювати будь ласка, а постійно займайтеся з дітьми самі. Ви дали їм життя для себе, а не для мене.
Зять із донькою сильно образилися, але за тиждень онучки знову були в бабусі.
— Ми тільки на вихідні, – пояснив зять і теж залишився в гостях у тещі, скучив за її смачними стравами.
Ось така історія.
Хтось, можливо, вважатиме, що мати вчинила жорстоко по відношенню до дочки.
Хтось, вирішить, що справедливо.
Скільки людей, стільки й думок.
Але життя одне, тому потрібно встигнути пожити в задоволення і бажано для себе!
