Моя історія може й банальна, але для мене дуже драматична. Я у шлюбі 14 років, є двоє дітей, рівень життя середній. Із чоловіком познайомилася в інституті. Почали зустрічатися, вирішили одружитися. Чи було кохання? Мама казала: «головне, щоб людина була хороша».
Він і справді як людина дуже хороша, добра і чуйна, господарська. Жили із батьками перші 3 роки. Я відвойовувала у мами, бо він її єдиний син, і вона дуже любить його. Потім у квартиру повернувся його батько пияка і почалися проблеми. Загалом у цьому пеклі жили 10 довгих років. За цей час з’явились діти, і одного прекрасного дня я сказала, що йду з цього пекла!
Зняла за 5 хвилин квартиру, і ми всі переїхали, залишивши цей жах позаду. Для мене чоловік був слабким і мене це дуже злило. Будь-яка, незручна ситуація, а він усе скидав на мене, бо він страшенно боїться, що ж скажуть люди. Я ніколи не відчувала себе у безпеці. Я навіть виходила з декрету раніше, щоби заробляти гроші. Постійний страх бідності був. Я не вірила у чоловіка.
Потім ще такий чинник зіграла роль: наші темпераменти в ліжку зовсім не збігаються. Йому досить раз і на тиждень, а мені потрібно було щодня. І одного разу мені стало все одно. На вигляд у нас нормальна родина, красива картинка. На вигляд тільки.
Потім переїхали до своєї квартири і все начебто добре. Почала проростати моя жіноча суть. Я хочу ласки, хочу тепла. Хочу кохання та ніжності. Хочу бути бажаною для свого чоловіка. Почала заводити про це розмови, запитавши: «Чи все тебе влаштовує у сімейному житті чи ні?». Його все влаштовувало, а мене ні. І я неодноразово про це говорила, але все було, так і залишалося.
Я жила як ломовий кінь. Я тягла на собі дітей, побут, будувала бізнес. А дівчина хотіла бути потрібна. Одного з літніх вечорів познайомилася з хлопцем. Почалося листування. Він мені почав там співати дифірамби, мовляв, вродлива, бажана.
Я йому написала – “дякую і допобачення”. Але ніякого прощання не було. Закрутився бурхливий роман і я зрадила чоловіка. Він дав мені емоційно все, чого не вистачало. Чоловік дізнався про все і пішов з дому. Рішення між собою ми не прийняли (і поговорити до ладу не можемо).
Перед ним я дуже винна і дуже каюся, що так вчинила по відношенню до нього. Зрадила його. Але в мене виникає питання інше, перед самою собою. Чи не зійшло насіння моєї власної зради? Нині у підвішеному стані. Чоловік можливо і пробачить, але як на мене це неможливо зробити. І яке буде подальше життя лише Богові відомо.
Спробувати все склеїти заради дітей, жити за його принципами, терпіти та змиритися? Мої страхи схиляють мене до цього. А раптом спробувати треба, хоча сама не вірю в це. Другий варіант — почати нове життя і жити в ньому щасливо зі своїми, як мені здається, не такими вже великими запитами. Той чоловік нікуди не подівся. Підтримує та допомагає. Тільки я його відштовхую, бо сама не розумію, що мені робити?
— Діду, ну чого ти як не рідний? Тебе ж в інтернеті з руками відірвуть!…
Двадцять років. Рівно двадцять років я для них «нова людина». Я мовчки відступила і віддала…
Літній вечір дихав приємною прохолодою, Надія Григорівна втомлено опустилася на стілець у кухні своєї київської…
— І тата, Оленко! Не забудь про тата! Його треба годувати строго по годинах. Обов’язково.…
Тетяна провідувала дідуся не так часто, як хотілося б. Дарма що Кирилу Володимировичу вже стукнуло…
Знову їй наснився той прекрасний сон. Вона — молода, вродлива модель — дефілює подіумом. Ритмічна,…