Місяць: Вересень 2024

— І навіщо вонj мені? — казала бабуся Поліна. — Ну, ба! — Олька тримала на руках маленького, місячного кошеня. — Не назад же мені його нести? — Ну то

— Катю, сьогодні ввечері погуляєш у тітки Свєти. — Чому? Ми ж планували піти до художньої школи… — засмутилася семирічна дівчинка. — Нікуди твій талант не дінеться! — махнула

Григорій стояв біля могили матері, її щойно поховали, сліз не приховував, вони текли самі собою по голених щоках. Односельці вже почали розходитися. А Григорій усе стояв, доки його

Трасою Київ-Рівне мчав автомобіль. У ньому їхали троє: батько, мати та син. Троє, але не сім’я. Вони майже не розмовляли, лише перекидалися фразами у справі. — На заправку треба,

Красуня Марина довго йшла до своєї мети. І в 35 років вийшла нарешті заміж. Чоловік був, як годиться, успішним заможним бізнесменом. Дбав про свою кохану. Але й вимагав

— Ти Сашко, якщо дружину взяв так бережи її. А якщо не можеш, то відпусти, — дід Андрій замахнувся кулаком на онука, ледве тримаючи удар. — Та зрозумів я, зрозумів діду!

Мати періодично приводила нових «чоловіків» — Оксана пам’ятала трьох. Але вони якось не приживалися, йшли. Мати плакала, обіймала її, казала: — Нічого, буде і на нашій вулиці свято,

Васі було соромно перед пасажирами. Він їхав і плакав, мов дитина. Бувало, що гіркі сльози заважали вести автобус. Хотілося кричати, але не можна. А в голові одне запитання

Надя несміливо постукала у двері сусіда. Дзвінок чомусь не працював. — Надю, привіт! Ти до мене? – спитав кудлатий хлопець у окулярах, відчинивши двері. — Привіт, Денисе. У