Головна

Місяць: Січень 2025

Коли Маші було сім років Валя познайомилася з чоловіком. Додому його притягла до себе! Все селище про це шепталося! Яка Валька легковажна
Життєві історії 0
— Відстань ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я і знати не знаю, чия це дитина. А може, не мій зовсім? Тому, гуляй,
— Ти у своєму розумі? Ревнуєш мене до дочки? Своєї власної доньки! — Здивовано вигукнув чоловік. Він бачив, що дружина не приділяє уваги дочці та піклується про неї лише за інерцією
Життєві історії 0
Анжела з роздратуванням дивилася на п’ятирічну Варю і ледве стримувалась, щоб не накричати на неї. Дочка сиділа за столом, їла суп, з апетитом прицмокуючи. Цей звук був таким
Плакала потім, по підлозі повзала, кулаки кусала, в живіт свій порожній себе тикала, пику до неба підняла і вию, немов вовчиця, навіщо мені краса та, кажу, якщо не пізнала материнства… А потім заспокоїлася, Катрусю, іноді здалеку милуюся хлопцями, молодшого твого так взагалі зацілувати хочу, пиріжок солоденький, погибель дівоча росте… Ось так, Катю. Я ніби з вами живу, вважаю себе, ну … наче сестрою чи що старшою і тобі, і Іванові, а діток ваших племінниками
Життєві історії 0
Катерина жити не хотіла, весь світ білий не милий, змушувала себе йти на роботу, їй здавалося, що всі на неї пальцем показують і хихикають, хтось засуджує, а хтось
Мати чоловіків міняла як рукавички, що не рік, то новий вітчим. Дітей наробила трьох від різних, обидва – молодші за Наталку. Я в них була один раз і жахнулася просто: невже люди зараз можуть так жити? Шпалери обірвані, обмальовані, скрізь бруд і пилюка. Усе розумію: можна жити бідно, але дві дорослі жінки у двокімнатній квартирі не можуть порядок навести? Це як узагалі
Життєві історії 0
— Я цю Наталю відразу терпіти не могла. Висла вона на нашому синові, проходу йому не давала, – каже Ірина Едуардівна. – І взяла-таки змором – сповістила, що
— Ти ж міська. От і поїдемо в місто. — Якщо дитячий будинок у місті, то звісно міська. Я ж не пам’ятаю. Мала була. А мама як? Це ж твоя мама, їй уже допомога потрібна. Та й ми як у місті з трьома дітьми? – Валя навіть сльози крадькома змахнула. — Усе! Не обговорюється. А ти приведи себе до ладу. Страшно дивитися. Шкіра та кістки. М’яса не наросло. Валя з Вірою жили дружно. Віра, пам’ятаючи себе в молодості, жаліла її. А вже онуки коли пішли, то й зовсім стала оберігати
Життєві історії 0
Іван привіз наречену Валентину до свого села, до батьківської хати. Мати зраділа, у тридцять із гаком років син нарешті вирішив одружитися. Нагулявся. Приїхав. Допомога їй буде на старості
— Ой, Олю, а я й не бачу. Як там у Сергія справи? Як здоров’я, як загалом? — Терпимо, хоч і важко зараз, особливо з грошима, – відповіла Ольга і запитала, своєю чергою, що ж Діма братові не дзвонить і не відповідає, підтримав би… — Підтримав би? – раптом єхидно протягнула дружина брата. – Ви до нас опустилися, підтримка потрібна була, треба ж? А я ось що скажу: не все вам панувати і з панського плеча нам кидати свої недоїдки! Є справедливість на світі, тепер ви – як усі! А то надто жирно жили! Діма не дзвонить? А тому що Діма пам’ятає, як кричав на нього твій Сергій, як подачки нам пхав. Що, грошей не стало вистачати? Поживи тепер нашим життям
Життєві історії 0
— За язик я її не тягнула, сама мені запитання поставила про те, як зараз у Сергія справи йдуть, ну я і відповіла, без якоїсь поганої думки, зрозуміло,
— Ну вічно в тебе грошей немає, – закочує мама очі. – Одна й та сама пісня. Ну чому я ніколи ні в кого не позичала? Я навіть зараз, навіть із пенсії, примудряюся відкладати, а ти живеш одним днем. Не кажи мені, що витрати великі. Все одно по крапельці можна було б робити якісь накопичення. Ні, у тебе то в дівчаток іменини, то їм у садок треба щось, то у вас змішувач полетів
Життєві історії 0
— І без неї не можу обійтися, де мені ще перехопити до зарплати, і слухати її просто вже сил ніяких немає, – зітхає Антоніна. – Щоразу такий винос
— Валерію Миколайовичу, можна вас кілька слів? – запитала вона, перегородивши викладачеві прохід. — Мені трохи ніколи, – спробував відмовитися він. — Нічого, хвилинку, думаю, знайдете для майбутньої родички, – не поступилася Катя. Валерій зашипів на неї. — Тихіше говори, – попросив чоловік. – Яка ще родичка? Що ти несеш, Соколова? — Як яка? Дашка дитину чекає. Буде вам син, мені племінник, – відповіла Катя
Життєві історії 0
Сестри Дарина і Катерина ні характером, ні зовнішністю не були схожі одна на одну. Старша пішла в маму. Повненька домосідка із задумливим поглядом. Даринка обожнювала малювати й вишивати,
— Час у спадок вступати, – нагадав дружині на десятий день “дбайливий чоловік”, – двокімнатна квартира не буде зайвою для нас, та й грошики мабуть у тещі є. — Зачекай трохи, у мене ні сил, ні бажання бігати оформляти документи, – дружина, як завжди, без доброго напуття з боку чоловіка, не збиралася нічого робити. — Потім відпочинеш, – защипнувши складку на животі у дружини, Іван подумав, що це мало спонукати Ольгу взятися за оформлення спадщини, і це спрацювало
Життєві історії 0
Ольга монотонно вишкрібала пригорілий жир з дна каструлі залізною мочалкою, і одним оком стежила за рядженими в телевізорі. Одягнені в цікаві костюми наспівували відомі пісні. Ольга не те
— Єгоре Васильовичу, курку мені треба спіймати на суп. Не вмію я, та й рука, боюся, здригнеться, шкода. – Потиснула вона плечима. — Справа не хитра. – Єгор Васильович прихопив сокиру. — Ти тепер на вечерю приходь, супчиком нагодую. – Запросила сусідка, коли справу було зроблено. — Прийду. – Погодився Єгор Васильович, сам він майже нічого не готував, а вже наваристого курячого супу не їв кілька років
Життєві історії 0
— Єгоре Васильовичу, доброго ранку. У дверному отворі з’явилася сусідка Люба, але Єгор Васильович цього не помітив. Підперши підборіддя руками, він задумливо дивився у вікно. Люба ж, швидким

You cannot copy content of this page