— І нетактовні запитання були, – згадує вона. – Ми ж навіть моїм батькам намагалися нічого не пояснювати, неприємно ж, коли до тебе буквально в труси лізуть. І підозри свекрух, і натяки сестри чоловіка, яка заводила розлогі промови, мовляв, спочатку на переривання біжать жінки, а потім хочуть вже дітей, а не виходить. Не прямо про мене говорила, але було неприємно. І промови її ж про те, що сім’я без дітей – не сім’я
Я стільки років на цю дитину чекала. Точніше, не цієї, а взагалі! – засмучена Алла. – Мені свекри постійно робили та й мої батьки ставили запитання: коли ж,
— Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в коридор і насупила брови – біля стіни стояла її мама. — Мамо, ну що ти приходиш по мене… Я й сама можу дійти, між іншим. Не маленька. – говорила Катя, сердито дивлячись на матір
«У подружок мами молоді й красиві, а в мене ні. Моя більше на бабусю схожа, прикро дуже…» — Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в
Поки батька не було, за нами наглядав татів брат, дядько Коля. Мати, напевно, подобалася йому – він ніколи не говорив про це. Ніколи не приділяв їй особливих знаків уваги. Ми просто завжди могли на нього розраховувати
Наш з Марією батько поїхав кудись на заробітки, і пропав, коли я навчався у п’ятому класі, а сестра – у першому. Точніше, тоді він зник із кінцями. А
— А кому ще вірити, якщо не сестрі рідній, – хитає головою Софія Тимофіївна, – та в нашій рідні ніколи такого не водилося, позичали, віддавали, ніяких розписок не питали. Батьки нас виховували, що ми одне в одного – ближче немає. Та й раніше я Любі гроші давала, але вона завжди повертала
— Хто ж ще допоможе, як не рідна сестра – так і сказала, уявляєш, – розмовляє з близькою подругою Софія Тимофіївна, – це замість віддачі грошей! Від кого
— Ну і справи! Розповім сестрі, не повірить! Він же навіть сміття не виносив, чашку за собою помити – важко було! Свекруха про зятя ні слова доброго не сказала за все їхнє життя. Заробляв копійки, після роботи – диван, пінне і пульт від телека. Ось і всі його «чоловічі» обов’язки. Пузо відростив, жах. — Яке пузо! Стрункий, як тополька. Та я фотки зроблю і скину тобі
— Він з сестрою мого чоловіка був 14 років одружений, двоє дітей у них, – дві жінки гуляють і перемивають кісточки знайомим і знайомим знайомих, – ти мені
— Кохана, я думаю, що з іпотекою нам доведеться трохи почекати. Бачиш… на мені вже є одна іпотека. За моїми підрахунками, ще років 6 чи 7 я платитиму. Постараюся закрити її раніше. Ось тоді ми з тобою й іпотеку візьмемо, і про дітей задумаємося. Звичайно малюка можна й одразу, нам же є де жити, але важкувато доведеться в декреті. Я на сестру надивився, малюкові стільки всього треба
— Зустрічалися півтора року і зовсім не розмовляли про це, – засмучена Надія. – Зате тепер я – продумана і меркантильна, виявляється. — Остаточно весілля скасувала? – запитує
З того дня Марина почала звертати увагу на незнайомця. Хоча всіма силами робила байдужий вигляд, щоб не видати себе перед Ульяною. Часто вона ловила на собі його швидкий погляд, кинутий наче ненароком. І всередині неї все застигало
Цей хлопець приходив до супермаркету щодня. Вже цілий місяць. Марина давно звернула на нього увагу – високий, трохи сутулий, серйозний. Приходив зазвичай надвечір, перед закриттям. Довго стояв біля
Чоловік пробував їй пояснити, що у мене сьогодні день народження. І що ми їх не чекали, оскільки вони самі відмовилися. – А ми й не до неї, ми до тебе приїхали, – втрутилася сестра чоловіка
Кілька років тому, коли ми тільки купили цей будинок, мама і сестра чоловіка систематично занадилися до нас приїжджати у вихідні. Свекруха не просто приходила до нас сама, а
– Ти спеціально принесла мені аж 300 євро, щоб показати, яка ти крута. Ти завжди хотіла мати кращий вигляд на моєму фоні. Ну що ж, вітаю, тобі це вдалося, тепер мої дочки мені тебе в приклад ставлять, і картають, що якби я зробила оскільки ти, поїхала на заробітки, то вони б не бідували так
Оце сходила я на ювілей сестри, навіть не знаю, що тепер робити. В неділю моя рідна сестра Ольга святкувала свій 55-річний ювілей. Дата чудова, і я якраз додому
Скажу чесно, я сподівалась, що донька мене зрозуміє. Вона ж бачила, що з Миколою у нас давно нічого спільного нема. Та Інна почала кричати на мене
До Італії я поїхала ще 20 років тому. Донечці тоді 14 років виповнилось. Я не хотіла її покидати, та іншого виходу не бачила. Мій чоловік Микола не міг

You cannot copy content of this page