Місяць: Березень 2025
За святковим столом у будинку Петренків зібралося багато гостей. Відзначали важливу дату – іменини сина, 8 років як ніяк, вагомий привід зібратися. Батько сімейства, Валера, цього разу не
Олег і Тетяна переїхали в нову квартиру після того, як зʼявилася на світ їхня донька Марійка. Молода пара раділа власному житлу – невеликій двокімнатній квартирі, придбанню, на яке
Настя жила удвох із мамою в маленькій суміжній двокімнатній квартирці. Кімната Насті була дальньою, і щоб у неї потрапити, треба було проходити через мамину кімнату з жахливою обстановкою.
Руслану дістався дуже старий будинок діда у спадок. Точніше спадкоємцем був би його батько, але оскільки його вже давно не стало, то будинок перейшов сину. У всій спадщині
Ігор розумів, що доведеться жити йому з важким тягарем до кінця життя… Хоч ще й не старий, п’ятдесят один рік, начебто. Ще й не вік для порядного чоловіка.
– Наталю, ну що за життя у вас. Вічно бракує грошей. – Мамо, нам вистачає. З чого ти це взяла? – Ну, як же? У твоєї сестри вже
Олена втомилася від нескінченних переживань. Чоловік Іван останнім часом охолов, та й поводився дуже погано, чіплявся на порожньому місці, сварився без причини. То солі мало, то прісно, то
– Мама…мама…..тебе не стало… – Вадим сидів біля вікна в маленькій кухоньці, у тій самій квартирі, де зовсім недавно жила його мати, Наталя Павлівна. Минуло дев’ять днів, а
– Як же так? Цього не може бути! А ви впевнені в цьому? – Анастасії стало погано від почутого. Вдруге за останні кілька місяців доля випробовувала її на
Дзвінок пролунав уночі, а нічні дзвінки рідко приносять добрі звістки. Люда спробувала відшукати телефон, не розплющуючи очей, але він ніяк не знаходився і все дзвонив і дзвонив… Спати