Торт спекла, наготувала всього. Чоловік у тебе найкращий, Софійка музикою займається. А я, між іншим, теж була закохана в твого Андрія. І в нас із ним усе було. — Я знаю, — спокійно зауважила Катя. — А от і не все ти знаєш, — уїдливо усміхнулася Юля
Ще з учорашнього вечора в квартирі Катрусі пахло ваніллю та печеними яблуками. Вона натхненно чаклувала над своїм фірмовим тортом — багатошаровим, із ніжним сметанним кремом, тим самим, рецепт
Свекор, Петро Іванович, вирішив з розмахом відсвяткувати свій 60-річний ювілей. — А зараз я доведу, як сильно мене любить моя родина! Невістки, ану йдіть сюди! Ближче, ближче! І ти, жінко, теж іди! Отак. А тепер… цілуйте мене в… І тут ювіляр ляскає себе по філейній частині. Ні, штани він, хвалити Бога, не знімав, але жест був більш ніж прямолінійний
Оксана з Тарасом побралися п’ять років тому. Жили, як і більшість молодих родин: рахували кожну гривню, мріяли про власне гніздечко, планували брати іпотеку. Працювали з ранку до ночі
Жоден магазинний фарш не зрівняється з домашнім. З іншого боку, якщо треба щось дуже швидко зварганити після роботи, то можна брати будь-який. Але я вам щиро раджу м’ясорубку! — Супер! — засяяв чоловік. — Дуже вам дякую за пораду
— Ти мене вибач, Марино, — якось увечері, ховаючи очі, видав чоловік. — Я зустрів іншу жінку. Давай розлучимося? Марина просто остовпіла. Чого-чого, а такого вона точно не
Ти на цю стару подивися — в чому там тільки та душа тримається! Скоро ви з Катрусею станете повноправними господарями. Баба, схоже, вже й не чує нічого, бачив, як вона тільки усміхається та киває? А квартирка ж яка — добротна, стара забудова, височезні стелі, ще сто років простоїть! А як не сподобається, то продасте за хороші гроші й купите щось у новобудові
Ніна Григорівна тихенько сиділа у своєму улюбленому м’якому кріслі на просторій кухні, прикривши очі. Збоку здавалося, ніби старенька просто дрімає. А з коридору тим часом лунав гучний, абсолютно
— Пішли вони зі свекрухою до нотаріуса, щоб заяву на спадщину подати, а там на них чекав такий сюрприз, що хоч стій, хоч падай. Виявляється, спадкова справа вже відкрита! І заяву написали ще двоє людей, — гірко всміхається Зоя. — Один — двадцятичотирирічний син нашого покійного свекра від іншої жінки, а друга — його ж шістнадцятирічна донька від тієї ж пасії
— Отак воно в житті й буває, дівчата, — розводить руками Зоя, важко зітхаючи. — Ніхто ж, виявляється, не зобов’язаний доповідати, що тишком-нишком визнав батьківство на стороні. Немає
— А чим ти взагалі пишаєшся? — зло кинула мамина подруженція. — Твої онуки сюди припхалися, і через таких, як вони, нашим дітям нормального життя немає! Ваші «приїжджі» в наших усе повідбирали і нормального старту в житті позбавили
— А ти не могла в столиці дочекатися появи дітей на світ? Понесло тебе тоді кудись світ за очі! От бачиш, тепер через тебе я з єдиною подругою
— Я з дітьми сиділа, а він з ким? Зі своїм пузом? Я з каструлями, сковорідками й праскою тридцять років не розлучалася, і це все після роботи! А він тільки їсть, — стомлено каже жінка. — Ні, з мене досить. Допекло. Альфонс пенсійного віку
— Мам, ну як же так? Ви ж ціле життя душа в душу прожили, стільки всього пройшли, а тепер ти розлучатися надумала? На старості літ? — з розпачем
Повз її перекошений двір усі місцеві намагалися ходити мало не навшпиньки, навіть собаки там гавкали якось пошепки. Миронівна була не просто літньою жінкою, вона була Бабкою. Саме так, з великої літери. Кожен у радіусі десяти кілометрів знав: якщо тебе скрутила якась болячка, з якою офіційна медицина не справляється, треба мчати до Миронівни
Звідки в їхньому спокійному, наче застиглому в часі селі взявся той чорнявий хлопчина на ім’я Василь, ніхто достеменно не знав. Мала Ліза — і поготів. Спочатку вона краєм
— Мам, ми тут думаємо Андріїв день народження на дачі відсвяткувати, — якось зателефонувала Марина. — Наші друзі приїдуть. — Ні, Марічко. Не цими вихідними. Денис Петрович каже, що ми самі туди поїдемо. А ти ж знаєш, він галасу не любить, та й друзі ваші… ну хто вони йому такі? Давайте краще десь наприкінці травня
— Кредит оформимо, нічого страшного. З іпотекою свого часу розквиталися, і цей кредит потягнемо. Зате своє буде! Зате ні в кого не треба дозволу питати й у вічі
— У мене ж тут город посажений, помідори підв’язати треба! Як я свекруху саму залишу? — каже Леся, усміхаючись. — Мама за онуком наглядає, коли я на грядках чи по господарству пораюся. Ні, не поїду нікуди, принаймні до глибокої осені
Років зо чотири тому мій молодший брат оженився. Вибору, де вити своє сімейне гніздечко, у молодих особливо й не було. Обоє тільки-но закінчили університет, з дипломами, але ще

You cannot copy content of this page