А я ось піцу спекла, домашню. Візьміть, будь ласка, не відмовтеся скуштувати, — привітно усміхнулася Оксана. Старенька підвела на неї важкий, колючий погляд. І, як завжди, не зронила ні слова. Тільки відвернулася і так само повільно, крок за кроком, почовгала сходами вгору. — Ну тоді я до вас через хвилин сорок забіжу
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим сиром та зеленню, а на плиті тихенько млів і пахнув на всю квартиру
Якось я наготувала вечерю на всіх, старалася, пів дня біля плити простояла. Аліна мовчки взяла мою каструлю і просто викинула їжу у відро для сміття. — Мій чоловік такого їсти не буде, — кинула вона через плече. У мене просто земля пішла з-під ніг. Замість звичайного людського «дякую» отримати такий плювок у душу
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову лунає чужий сміх, брязкає посуд, а в повітрі висить стійкий запах неприємного диму
— Ярино, ти дуже хороша жінка. І господиня гарна, і вродлива, але… Не ламай ти моєму синові життя, благаю тебе! Ти ж не зможеш мати дітей, а яка без них сім’я? Ти ж уже чотири рази намагалася — і нічого! Розійдіться, не тримай його
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає темою для обговорення в черзі за хлібом чи на сусідній вулиці. Я наливаю
Мастила часником, на ніч прив’язувала розрізаний листочок столітника. Навіть розпарювала в господарському милі, легенько зчищала пемзою і ліпила зверху товчену крейду чи сиру картоплю. А на ранок, затамувавши подих в очікуванні дива, розмотувала бинти… І хоч би що! Добре, якщо нові не з’являлися — бувала й така біда. І от іде наша Оленка після чергового марного візиту до лікаря
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну що тут такого — живи та радій! Їй лише двадцять вісім, вдома чекає
— Знаєте, нешановна, мені взагалі шкода, що я сюди прийшла. Якщо ви не готові слухати, куди вам іти, то не треба вказувати, що мають робити інші. Старість без мудрості — це біда, але це не виправдовує вашого хамства. До побачення, Галино Петрівно, побачимося на нашій території
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній невістці. Ні, не її молодості чи вроді. Я позаздрила її внутрішній силі. Тій
— Марино, та годі вже дутися і вдавати ображену! Оксана завжди буде частиною нашої родини. Тобі час побороти свої комплекси і перестати шукати ворогів там, де їх немає. Це була точка неповернення. Усе, гальма зірвало. Я встала, подивилася свекру просто в очі і на все подвір’я чітко промовила: — Знаєте, Миколо Васильовичу, я б, може, і прийняла її як частину сім’ї. Якби вона не стрибала в ліжко до мого чоловіка за моєю спиною, поки я на роботі спину гну
Мені двадцять дев’ять, а здається, ніби я прожила вже два життя. І в обох мої нерви випробовувала на міцність одна-єдина людина. Ні, не лиха свекруха і не заздрісна
— От у Петра дружина молодець! Тільки-но малий з’явився, одразу клієнток додому бере. Копійку в дім несе! А в Ігоря? З візочком гуляє і паралельно випічку знайомим розвозить. Усі жінки чоловікам допомагають! Думаєш, мені легко тягнути вас самому, поки ти тут прохолоджуєшся
«Сьогодні ж з ним поговорю. Усі нормальні жінки в декреті чоловікам допомагають, а ця сидить без діла, бачте, втомлюється вона!» — ці слова, кинуті моїм Володею дружкам по
— Ану, швиденько поклала м’ясо на місце, — терпець у Лесі остаточно лопнув, і голос задзвенів металом. — Це не твоє подвір’я, не твій чоловік і, тим паче, не твій шашлик. Світлана миттєво випросталася. На її обличчі з’явився той самий вираз глибоко ображеної святості, який Леся пам’ятала ще з дитинства і який завжди означав лише одне: зараз почнеться буря
Літо дихало густою вечірньою спекою, а над подвір’ям плив той самий п’янкий, апетитний дух смаженого шашлику та реберець на вишневих дровах, від якого одразу тече слинка. Микола чаклував
— У цей день категорично не можна! — кричала вона. — Забирайте заяву, обирайте іншу дату! Я тільки мовчки крутила пальцем біля скроні. Що ближче було весілля, то ставало гірше. Юля забороняла мені вдягати золоті прикраси («наврочать!»), вимагала ставити на стіл запалену свічку і спекти якийсь особливий коровай
— Це ти в усьому винна! Ти! — кричала моя старша сестра так, що по щоках розмазувалася туш, а голос зривався на істерику. Я стояла посеред власного весілля
Андрій приїхав із квітами. Букет був величезний і, відверто кажучи, трохи позбавлений смаку, але Настя зраділа йому так, ніби це були найдорожчі квіти у світі. Галина Миколаївна, свекруха, теж приїхала зустрічати. — Ну, нарешті! — гукнула вона ще від воріт. — Де він там? Дай-но я гляну на онука
Настя не чекала, що буде легко. Їй казали всі — подруги, мама, досвідчена акушерка на курсах для майбутніх батьків, — що перший раз це завжди лячно, що жіночий

You cannot copy content of this page