— Любо, доброго ранку. Сьогодні четвер. На обід гречка з котлетою. Не забудь купити майонез. Не «Любцю», не «пташко», а «Любо». Ніби вона не жива, тепла жінка, яка любить іноді полузати насіння на немитій підлозі та дивитися серіали до другої ночі, а якийсь підлеглий у конторі. Місяць терпіла. Другий — скреготала зубами
Я дивилася на її синю, вже трохи пошарпану валізу і не могла збагнути: скільки ж разів жінка може починати все з нуля? У нашої рудої, пишної комірниці Люби
— Завтра в районному клубі «Надвечір’я» буде зустріч, — продовжила вона, ставлячи пиріг на стіл. — Вечір знайомств для самотніх людей. Зберуться такі самі, як ти. Поговориш, чаю вип’єш. — Я чай і вдома можу випити. — Удома ти не чай п’єш, а поволі згасаєш
Микола Петрович уже пів року майже не виходив із квартири. Хліб купував. Сміття виносив. Раз на два тижні ходив до сімейної лікарки по рецепти. Та хіба це можна
Мій батько, Павло Ігорович, зустрів Сергія з порога градом таких питань, від яких хотілося провалитися крізь землю. — Скільки заробляєш? — Чого досі з батьками живеш, тобі ж двадцять два вже? — Навіщо вона тобі здалася, вона ж така непоказна? — Ви вже спали? — Чекаєте на дитину, чи що
Знаєте, як воно буває: дівчата найчастіше до тремтіння в колінах бояться першого знайомства з майбутньою свекрухою. Бояться косих поглядів, в’їдливих питань, холодного і зверхнього прийому. Я теж боялася

You cannot copy content of this page